Розділ восьмий.
Не залежно один від одного вся банда Полковника готувалась до зустрічі Нового року. Кожен готував для друзів свої подарунки. З уст Блейда не сходив замріяний усміх, його прорив в володінні внутрішніми силами відчувався все більше, Полковник та Щек довго про щось радились, інколи надовго зникаючи на машині знайомого Блейда. Сам же Блейд був змушений перебратись у флігель, його кімнату було перетворено на шпиталь – справи дівчини, яку знайшли в Києві, були не такі райдужні. Температура не спадала, і вона перебувала в постійному маренні, Либідь доводилось колоти антибіотики, та застосовувати медицину майбутнього, та все безрезультатно.
"Лишається одне, тримати її в стані коми, поки ми не знайдемо кращих ліків, - гірко констатував Полковник, обводячи всіх важким поглядом. – Завтра Новий рік, давайте спробуємо його зустріти радісно.." – З Полковником важко було не погодитись, ця дівчина була чимось важлива для Блейда, та це не привід, щоб забувати про свято. Ось тільки сам Блейд, здавалось, не відчував радості від свята, коли б не заборона Полковника, сидів би днями біля ліжка дівчини, намагаючись знайти до її закритої свідомості власний підхід. Перебуваючи в цьому депресивному стані, він не помічав підготовки, і не приймав в ній участі. Не здивувався, коли його попросили не заходить до флігелю до кінця святкування, і запропонували поїхати до Києва, походить, поки підготовка буде закінчена. На диво, він погодився, хоч чекали іншої реакції, і він би був правим.
Зсутулена постать в чорному довгому пальто, довго блукала засніженими вулицями столиці, інколи виникала на фоні постійного густого снігопаду, підходила до віконечка кіоску, купувала порцію гарячої кави, і знову зникала в хурделиці. Блейд з десяток раз пройшов мимо того місця, де було знайдено дівчину, намагаючись знайти найменші натяки, що могли пролити світло на таємницю її появи на вулиці, і того, що вона сама нічого не пам'ятала, вже не говорячи про причини закриття її душі. Емоційне сканування свідомостей людей, що жили в цьому будинку, на нього пішов вже від відчаю, нічого не дало; та й не дивно, ці люди були здатні пройти мимо хворої людини, приймаючи її за алкоголіка.
Додому повернувся близько півночі, до Нового року лишалось пів години. Стіл накрили в кімнаті друзів, для цього довелось провести невелику перестановку, та встановити великого стола, що досі стояв розібраний в флігелі. Друзі ввічливо не помітили його депресивного стану, і не акцентували на цьому своєї уваги. Він був до того заглиблений у свої думки, що не помічав хитрих поглядів між Полковником та Щеком. І тільки під бій курантів, по обличчю Блейда пройшла видима напруга, ніби зробив над собою зусилля, почав вітати зі святом. По його чолу, перевитому широкою шкіряною тасьмою, пройшла зморшка, з очей пострибали лукавинки. Друзі стоячи вітали один одного зі святом, коли були готові сідати до столу, Блейд знаком попросив уваги: - "Перш ніж ми звернемо увагу на цей розкішний стіл, я хочу зробити вам всім подарунок. Нічого кращого придумати я не міг, але для цього необхідно вийти на двір."
Зі сміхом, жартами компанія вибігла на ганок. На дворі була справжня гоголівська ніч – небо повне яскравих зірок, світить повня, земля, дерева, дахи будинків вкриті товстим шаром, білісінького як помисли монашки, снігу. Легкий мороз щипав за щічки дівчат, змушуючи червоніти мов від сорому, і повна навколо тиша.
Тальки люди наділені сенситивним зором спроможні бачити витік чистої енергії. Саме тому друзі могли стати свідками чарівної феєрії, яку влаштував для них Блейд. Він вийшов на середину двору, де сніг було витоптано ранковими тренуваннями, використовуючи елементи східних єдиноборств, які вимагали концентрації волі, почав виділяти енергетичні кулі. Спочатку жонглював ними, високо підкидаючи в повітрі, кожного разу підкидаючи вище і вище, збільшуючи в розмірах. Аж поки кулі не почали підніматись вище дерев, і не почали вибухати одна за одною святковим салютом, освітлюючи все навколо мерехтливим, різнокольоровим сяйвом. Чим викликали захоплені крики дівчат, та схвалення друзів, ніхто з них не був спроможний на подібне, особливо на подібне використання внутрішньої енергії. Відчуваючи схвалення, позитивні потоки уваги та підтримки, Блейд розійшовся на повну. Беручи за основу ті ж самі прийоми, він викидав у зоряне небо потоки енергії, що опадали на землю фонтанами світла, вибухали казковими квітами, а на завершення Блейд вибудував Ейфелеву вежу, прикрашену як ялинка. Підходячи до ганку він ростив на своїх простягнутих долонях, коштовні діадеми. Підійшовши ближче, простягнув їх Полковнику та Хориву: - "Одягніть на своїх дівчат, це від мене власне. Вони будуть триматись дуже довго, тільки необхідно кожного дня, коли причісуєтесь, уявно поправити їх на голові, енергії йде не багато." – Люди наділені внутрішніми силами добре знали, половина успіху в використанні сил, залежить від віри в свої сили, а подібні речі можна на справді відчути, побачити тільки через віру в те, що бачиш та відчуваєш. І всі побачили блиск коштовного каміння, хитре переплетіння самих діадем, відчули їхню вагу; повертаючись до кімнати, дівчата гордовито тримали голови, відчуваючи на собі вагу коштовного дарунку.
Полковник намагався бути веселим, сипав жартами, але ніяк не міг приховати свого подиву, він не очікував подібного прояву сили в друга, який ще в вересні не міг толком уявити, що від нього вимагається на тренуваннях. Саме головне, подібний сплеск відбувся зовсім не давно, якраз за тиждень до появи дівчини. Вона й досі перебувала в комі, до неї заходив тільки Полковник, та Либідь, щоб простежити її самопочуття та поміняти білизну. Саме від початку вересня, і до цього часу, в друга відбулись значні переміни. Він набрав ваги, позбавився ганебної худоби та сутулості, хоч інколи й ходив сутулим, та це тільки в моменти великої задуми. Блейд позбавився багатьох комплексів, від запинання не позбавився, не було в нього такого бажання, воно компенсувалось збільшенням впевненості і в собі, тепер він міг не відводить погляду коли на нього дивились, а гордовито позирав, ніби кидав виклик, і мало яка людина могла витримати його погляд у вічі. Все його тіло вкрилось відчутним рельєфом м'яз, хоч він і не став качком, як пропонував Полковник; зате його гнучкість, спритність, зросла мало не десятки раз, як і рефлекси. Там де не можна було взяти силою, він брав спритністю. Саме тому, коли поставало питання про володіння єдиноборствами, Блейд зупинив свій вибір на капоейрі, та рукопашному бою, ну і кунг-фу, як гімнастика. Його й далі мало приваблювали веселі розваги, не позбавившись замкнутості в собі й далі тримався трохи уособлено, хоч не був проти запрошень пройтись по столиці, чи посидіти біля вогнища. В такі моменти в більшості випадків просто мовчав. Тренування та зайняття не припинялись, хоч вже й не мали такої інтенсивності. Його організм оправився після тривалої сплячки, за допомогою Полковника вже вийшов на новий режим життя.
Полковник відвів погляд від Блейда, що знову впав в свою депресивну замисленість, і почав думати про себе. Він вже в минулому більше року. За цей час трапилось стільки важливих подій, та ще й з такою інтенсивністю, що він був змушений на певний час випасти з реальності, проводячи час тільки з дружиною, і робив тільки видимість своєї діяльності та роботи з Блейдом, лишивши все насправді на Либідь та Хорива. Саме необхідність тримати під наглядом Блейда, й змусила Полковника залишити зручну орендовану квартиру, а вихід з тривалого ступору, підготовка, все тренування, вимагали, щоб Блейд був в рідних стінах і міг цілковито розслабитись.
Полковник сам для себе знайшов пояснення своєї легкої депресії – у нього була надто діяльна натура, щоб займатись тільки одною людиною та сидіти на одному місці. І тільки постійна увага Тані, її турбота та ніжність, не давали йому цілковито та повністю зануритись в самого себе. Вийти ж на дорогу він не міг собі дозволити. Було кілька вагомих причин. Він не хотів ризикувати друзями, адже довелось би ночувати на снігу, та й ризиковано це все, а самого його не пустили б, Таня особливо. Вони б воліли піти за ним самовільно, в порушення всіх наказів, а наказати лишатись дома він не міг – це була б не повага до дружби, до самих друзів. Від задуми відірвав Щек: - "Полковнику, я тут довго думав, - Щек усміхнувся, і ще раз повторив: - дуже довго думав, чим може зайнятись така людина як ти. Маючи твій досвід, знання, швидкість мислення, ти можеш спокійно грати на біржі. Саме для цього я підготував тобі необхідний пакет документів, більш того, зробив тобі ім'я, граючи на біржі під твоїм ім'ям. Більш того, я не думаю, що утримання банди тобі обходиться в копієчку.. Вибач, чи не час починати свою справу.– Щек балансував своєю промовою маючи змогу нарватись на покарання, якого не уникнув би і в святкову ніч. Та все обійшлось. В очах Полковника промайнуло зацікавлення, слухаючи друга він відкинувся на спинку стільця, та запалив тонку сигарету. Підбадьорений подібним чином, Щек продовжив: - З твоїм стилем життя, єдине зайняття, що не вимагає сидіння на одному місці, і яке може принести прибуток, це гра на біржі. Я маю для тебе стартовий капітал, далі вже справа за тобою." – Щек передав пакет документів, і сів на своє місце. Переглянувши папери, Полковник вражено підвів очі на друга: - "Малий негідник, ти використав свої сили і моє ім'я, щоб грати на біржі, і .. заробив за два місяці двадцять міліонів доларів!!" – По столу пройшов здивований гомін, ніхто й не зав, що можна використовувати свої сили ще й таким чином; проте подиву було менше ніж обурення, подібні вчинки мало коли проходили безкарно. Щек хоч і використав внутрішні сили, але без жодної лівої думки, тим самим зробивши Полковнику, воістину, царський дарунок. Це й заспокоїло Полковника, Щек не вийшов за рамки дозволеного, хоч і ризикував, дуже ризикував. Після чого легко нагнув голову, зловив погляд Щека, і перевів очі на Блейда. Тим часом друзі обмінювались дарунками, що підготували один для одного, кожен дарунок відзначався своєю оригінальністю та врахуванням всіх потреб того, кому це дарується. На завершення церемонії, Полковник попросив тиші, дістав згорток паперів: - "Ми всі дуже довго радились, що тобі подарувати, - звернувся він до Блейда, - і всі зійшлись на тому, що тобі потрібний байк. Ти вже не погано їздиш, і всьому іншому маєш вчитись тільки на своєму. Тут, - Полковник махнув згортком, передаючи його Блейду: - креслення трьох дорожніх байків. Ти вже маєш сам визначитись з своїм вибором, а в майстерні зібрано всі необхідні деталі, інструменти та прилади. Думаю, там є все необхідне і в тій кількості, що буде потрібна для зборки свого байка. І не одного, можна не чітко слідувати кресленням, ти можеш сам фантазувати, беручі тільки за основу викладені креслення та розрахунки." – Тримаючи згортки креслень як малу дитину біля грудей, Блейд не вірячи своїм вухам, обвів друзів враженим поглядом. Не помітивши й натяку на насмішки над своїми почуттями, окотив всіх теплим, вдячним поглядом, і вискочив з кімнати. В місячному сяйві було видно, як він в кімнатних тапках пробіг до флігеля, як відчинив двері, і зник там.
Він не знав, що за той час, за який він був відсутній, друзі обладнали першу кімнату флігеля під майстерню. На полицях, під стінками стояли, лежали всі деталі, частини до байків, колеса, гума, інструменти, деталі, верстат, що міг виконувати роль стенда для двигунів, тиски, аргонна зварювальна система; все, що необхідне для створення свого власного байку. Майстерня також мала все необхідне для тривалої роботи, запас дрів для пічки, запас кави та цукру, води для кави та для миття рук, музичний центр з дистанційним пультом, в іншій кімнаті було облаштовано куточок для відпочинку.
Враженим поглядом обвівши всю цю розкіш, Блейд ледве стримував сльози радості. На якусь мить забув про всі свої тривоги та не спокій на душі. Погляд ковзнув по пічці, на металевому кругу стояв кавник, з нього піднімався аромат свіжої кави, поруч низький табурет з плетеним сидінням, на подобі того, на якому звик сидіти в взуттєвій майстерні. Руки самі потягнулись до музичного центру, коли залунав старий, добрий рок, руки самі налили каву в чашку, а табурет так зручно стояв під стінкою оббитою товстим килимом, на який так зручно спертись, і Блейд забув про все і про всіх.
"Можна спокійно продовжити, - з добродушною іронією мовив Щек, коли за Блейдом зачинились двері майстерні. – По всьому наш брат там застряв на довго." – З ним ніхто не сперечався, тільки Полковник відчув, як з плеч спала вага відчуття іншої сили, сили значно більшої за його власну.
Було близько другої ночі. По мовчазній згоді Полковника, дівчата прийняли зі столу зайве, принесли солодке, і переодягнулись в домашній одяг; з пишністю свята закінчили, можна розслабитись. Пили солодкі вина, відпочивали.
"Братику, - зауважив у голос власним думкам Щек, - я гуляв по сайтам не давно. На нашому вже заєреструвалось більше п’яти сотень. Ти був правий, на твій тост прийшло багато відповідей. Поки залишають інформацію про себе. Загалом, тільки Європа." – Полковник мало чим показав свою радість. – "Хто вони?" – "Різні люди, - відповів Щек, кидаючи косі погляди на очільника. – Скажи, а ти точно не знаєш, хто ще попав у наш час?" – "Я тільки перед самим десантом дізнався, що подібних до мене дуже багато… Ти ж не даремно запитуєш?" –"Ти став легендарною особою, не відомо правда, якими шляхами. По моєму, Полковнику, по тобі рівняються всі хто попав сюди." – "Виходить, мій задум не такий вже гіпотетичний, - усміхнувся Полковник. – Виходимо на дорогу, як тільки зійде сніг. – Полковник подивився у вікно. Світло в майстерні горіло. – Зайду до Блейда, подивлюся чим він так захопився."
В майстерні було накурено. З колонок приглушено лунав рок, старий добрий рок; видно, що Блейд не любить надто голосної музики. З пічки відчутно віяло теплом, пахло міцною заварною кавою. В центрі кімнати, на низькому табуреті на манер взуттєвого, обклавшись деталями, сидів Блейд. Помітивши Полковника, махнув рукою в бік пічки, де стояв ще один табурет. – "Сідай, Полковнику, кава тут виходить чудова, зараз вгощу.."
Блейд не дав собі відпочинку в ці святкові дні. Та й забув про відпочинок. Як помітили друзі, які забігали принести чогось солоденького, він забув і про креслення. В своїй роботі мав якусь власну послідовність, збираючи окремі деталі в вузли і відкладаючи їх у бік. Знавці бачили, що він працює методом тику, обережно та любовно обтирає кожен гвинтик, детальку, наносить де необхідно, шар мастила, і збирає, не закручуючи деталі до кінця. Видно було, особливого плану в нього не було, та разом з тим..
Через два тижні до Блейда знову зайшов Полковник. Цього разу він розслаблено сидів в кутку майстерні, спершись на м'яку оббивку стінки. Полковника зустріли тими самими словами: - "А, братику, сідай, кава вже готова.. – Блейд ополоснув чашку, і налив туди свіжої кави. Кава і справді була тут по особливому гаряча та міцна. Під стінами було розкладено вже готові вузли, навколо табурету, у визначеній послідовності розкладені деталі, гвинти, гайки та інструмент; Полковник не помітив жодного вимірювального інструменту; по всьому Блейд надіявся тільки на власне чуття та дотик. Полковнику було дивно спостерігати за подібною роботою, а Блейд, ніби відповідаючи на його думки, мовив про себе: - Розумієш, мені з дитинства подобалось щось збирати, можливо зараз я згадую ті щасливі часи дитинства, коли ні про що не хвилювався.. А тут, таке собі лего.." – Полковник легко усміхнувся, він добре розумів свого друга, дивного, але такого зрозумілого. – "Коли зійде сніг, ми виходимо на дорогу.." – мовив Полковник, щоб тільки щось сказати. В перше він не знав, що говорити. Від Блейда йшла відчутна сила, така велика, що власна видавалась такою мізерною, а він сам.. Блейд же зовсім не вимагав, щоб його розважали, на його думку, зайвий раз не зачіпають, та й добре, головне, щоб не забували. Єдине, чого він по справжньому потребував, так це поповнення запасів кави, сигарет та сушняку, він міг забути про обід, чи вечерю, яку йому приносили, і тому дівчатам доводилось над ним сидіти, та стежити, щоб поїв. А потім почали забігати хлопці, просто так, випалити зайву сигарету, на вулиці холодно, а Полковник забороняв палити в кімнаті. Забігав Щек, просто пограти на гітарі, і тоді Блейд вимикав музику, і насолоджувався справжнім, живим роком, виконанням улюблених композиції. В Блейда в майстерні завжди було тепло, а Полковник власне стежив, щоб хлопці, замість ранкової розминки, притягнули з лісу кілька сухих деревин, та розпиляли на дрова.
Було тільки дві причини, заради яких Блейд залишав майстерню. Ранкові тренування з обов’язковою розминкою, і в туалет. В центрі двору було витоптано велику площадку, на якій проводили тренування з єдиноборств, які проводив з ним власне Полковник. На диво у Блейда виявився високий потенціал бійця, не зважаючи на всі його крики про миролюбство та пацифістичні погляди на життя, він вийшов на значно вищий рівень ніж його друзі. При великому бажанні міг вийти на світовий рівень, та бажання такого не мав, і виходив на спаринг тільки, щоб відшліфувати отримані навики, довести до більшої досконалості. Полковник і досі пам'ятав, як змушував Блейда почати спаринг. Тоді довелось вийти за межі допустимого, і викликати в нього приступ агресії, ситуацію спасла тільки реакція Полковника, і витримка самого Блейда. Чомусь Полковник не хотів втручатись в свідомість друга, та змінювати його світогляд, порушувати основи етики та моралі, власні правила життя встановлені за все своє життя Блейдом. Проте, навіть під час пам’ятного приступу агресії була впевненість, що він не переступить за рамки допустимого, як вже раз був свідком..
Користуючись святами компанія виходила на нічні вулиці Карпеня. Вдень у кожного були свої справи, та й нічна пора подобалась більше. Та й вечорами вулиці були повні підгулялої молоді. Того вечора компанія затарилась десятком пляшок слабоалкоголки, десятком курок-гриль, і забрались по далі від людей, в парк біля поліклініки. Та не встигли розкластись як..
В далині парку, далеко навколо рознеслись п’яні викрики. А Щек коротко повідомив: - "Гопота, за пів години вони будуть тут, - а після паузи, обережно поглянув у бік Блейда. – Вибач брате, я не бачу тебе в реальності.." – "Я знаю, брате.." – неуважно відповів він, витираючи масні руки та губи серветкою. Ні на кого не зважаючи, піднявся і відійшов у кущі. Тільки потім звернули увагу, що він прихопив з собою пляшку з напоєм. А потім стало не до нього.
Компанія розслаблено палила, молодь не була великою загрозою, та відпочинок було зіпсовано, тільки не бажання повертатись до дому залишало їх в парку. З кількох боків почали доноситись приглушені голоси, кроки та скрип снігу, можливо було б необхідно захвилюватись, та всі продовжували розмовляти, не звертаючи уваги. І спокійно сприйняли нахабний голос з за спини Полковника: - "Закурити не буде.." – це мав бути звичайний наїзд, а потім, як по сценарію, пошук причин до влаштування бійки. Любих причин, але не цього разу..
На заваді стала людина, що вийшла з дальніх кущів, і спокійно йшла на сп'янілу молодь, не зважаючи на їхню кількість. – "У вас проблеми? Не бачите, люди відпочивають, свято все ж таки.." – "А ти, що за псих?" – почулись смішки з натовпу. Полковник встав, готовий кинутись другу на виручку. – "А мене випустили, з нагоди свята.. – голос трохи затинався, що викликало смішки та насмішки, та зараз ця людина не так реагувала, як раніш, болісно. – Вам би покаятись, діти мої, може й полегшало б на душі." – "Та ти точно псих.." – до Блейда кинулась висока тінь з піднятими кулаками, всі чекали початку бійки, та її не було. Постать зупинив голос: - "Не поспішай, а краще задумайся.. Пригадай свою стареньку матір, малу дитинку, яку кинув, свою дівчину, яка досі тебе кохає, не зважаючи, що ти зіпсував її життя.." – Постать нападника тут же помітно згорбилась, руки опустились до низу, ні на кого не зважаючи, постать молодого чоловіка зникла в темряві парку. А власник голосу, нікого не помічаючи навколо, пройшов до друзів. Це був Блейд. Пляшка була порожня, і тримав він її як гранату, готовий любої миті використати як зброю. Його появу зустріли мовчанкою. Ніхто й не звернув уваги, що він в самотності знищив всю курочку, і голодними очима дивився на ті, що лишились, але відмовився від нової порції.
За місяць банда завершила ряд проектів, чим покращила свої фінансові справи. Це надало можливість офіційно зареєструвати банду, оформити необхідні документи. Блейд же не приймав участі в цих справах. Він на цей час цілковито випав з реальності, і раніш не любив шумних міроприємств, а зараз так взагалі залишав майстерню тільки на кілька годин на добу. Під стінами майстерні вже стояли готові вузли майбутнього байку, рульова колонка, майже готова рама та двигун з горизонтальним розміщенням клапанів, поки закріплений на випробувальному стенді.
На початку лютого, в самий розпал сильної завірюхи, до Блейда в майстерню зайшов Полковник. Важко сів на табурет під стінкою, опустив голову на руки і так завмер. Він навмисно не афішував увагу друга на дівчині, що вже місяць перебувала в комі, з якої ніяк не могли вивести. Не допомагали над сучасні ліки, не допомагало медичне обладнання та знання медицини майбутнього. По всьому дівчина, в подібному стані, не довго могла протягнути. Про це мав знати Блейд. Саме головне, всі сканери, діагност, видавали повну ахінею, по їхнім показанням дівчина не була фізичним тілом, а ментальне сканування показувало повну порожнечу. Це виходило за рамки розуміння, як Полковника так і його друзів. З іншого боку, дівчина по всім параметрам була живою та відчувалась як на доторк, так і на запах; не зважаючи на кому, тіло її було гарячим. Дуже гарячим, це й було причиною хвилювання у Полковника. Була маленька надія на Блейда, адже за якоїсь причини саме він її знайшов, можливо він і вилікує дівчину, адже призначалась вона йому. В перше в житті Полковник не знав, що робити, та, що говорити.
"Полковнику, тебе щось тривожить?" – Відчувши не спокій на душі людини, яку безмежно поважав та перед якою схилявся, Блейд відклав роботу та уважно поглянув у вічі. – "Дівчина.. яку ти знайшов місяць назад.. я не знаю, чим можна допомогти їй. Думав, зможу їй допомогти, вийшло зовсім інакше, саме тому я забороняв тобі заходить до неї в кімнату. Зараз..." – Блейд легко усміхнувся, ніби розумів друга краще нього самого. – "Ти мав би раніш до мене прийти, дозволити на неї подивитись, - без нотки картання чи догани відповів Блейд. Видно, що він добре знав про всі намагання Полковника допомогти дівчині, і знав про не вдачу, але не хотів заважати. – Я передбачав цю можливість. Ходімо!" – Рішуче встав, витер руки віхтем і першим вийшов у завірюху. – "Можна подумати, ти знаєш, що робити?" – через шум вітру зауважив Полковник. – "Я й не знаю, - вже на кухні відповів Блейд. – Та люди нашої сили здатні, і справді, зсунути Землю з орбіти." – і в його словах була правда.
В будинку відчутно віяло напругою. Суворі обличчя хлопців в коридорі, розгублені дівчата на диванчику для гостей. В кімнаті відчувався запах ліків. По знаку Полковника дівчата вийшли з кімнати та зачинили за собою двері.
З закам'янілим обличчям Блейд підійшов до ліжка. Одним рухом скинув з дівчини ковдру. І знову він бачив тільки загальні обриси прекрасного тіла, все бачив ніби в тумані, або через заплакані очі. Дівчина ніби зійшла з благословенних вершин Олімпу, і була богинею краси та любові.. осі тільки в любов він давно не вірив. Він взяв дівчину за руку, і відчув яка вона гаряча. Не повертаючи голови, тихо запитав: - "Яка в неї температура?" – "Сорок три і п’ять." – "При сорока чотирьох згортається весь білок в організмі, і вона може померти.. як давно вона тримається?" – "Вже два тижні.. ми нічого не можемо зробити.." – тихо відповів Полковник, і помітив як з рук Блейда пішов потік чистої енергії до тіла дівчини. Після чого, похитуючись від слабості, пішов до свого робочого столу. Порившись в шухляді, дістав сигарети і з насолодою запалив. Все на столі було в зразковому порядку, речі лежали як і залишив, тільки жодного натяку на запустіння, дівчата добре стежили за чистотою.
"Що ти збираєшся робити?" – Полковник не міг зрозуміти зволікання свого друга. – "Дівчина тільки матеріальна оболонка, вона мала тільки первинну свідомість та пам'ять, щоб дожити до визначеного часу." – "А далі, - Полковник не міг зрозуміти свого друга. – Так вже трапилось, що знайшов її ти, то і призначалась вона тобі. Напевно, ти й знаєш, що далі робити?" – Блейд протягнув йому сигарети, вже потім сам дістав другу, і запалив. Випустив хмаринку диму, і вже потім відповів: - "Знаєш, Полковнику, я не чарівник, я тільки вчусь. На більшість відповідей я не маю запитань, мені відомо, що люди наділені великими силами, завжди змушені балансувати на межі зриву. Вони весь час ризикуючи вийти за межі допустимого, вийти за межі своїх можливостей. Кожен з нас має знайти свою дівчину, що призначена йому самою долею, як знайти чи зустріти, нікому не відомо. Ти вже знаходив дівчину, але.." – "Я не мав іншого виходу, і мав покинути її.. – Полковник прикусив губу, Блейд досі не знав про його справжнє обличчя, і його минуле. Так вже вийшло, а сам Блейд не задавав зайві запитання. – Так вже вийшло, і ти не можеш нічого з цим зробити. Ця дівчина призначена саме для тебе, і тільки ти маєш можливість її вилікувати..." – Блейд заперечливо похитав головою. – "Як я можу допомогти їй, коли не вірю, що вона призначена мені, так само я не вірю в любов.." – "Вона помре за дві доби, в тому випадку, коли ми не допоможемо їй." – Блейд жорстко усміхнувся. – "Так, чи це не самий кращий вихід з цієї ситуації, для нас усіх?" – Голос друга був надто спокійним, Полковнику зрадила витримка, він ледве не впустив сигарету. Це не було схожим на Блейда, який довго мріяв про велику та чисту любов, так довго, що зовсім втратив надію знайти її. Що й привело до втрати надії та віри. Це все було зрозуміло, та саме зараз він мав можливість отримати цю любов, знайти віру в світле почуття, віру в людей. Полковник швидко заспокоївся, і знайшов пояснення дій Блейда. Він просто боявся. Так, боявся нових почуттів, нових звичок, втручання у власне життя, боявся звикати до людини, як це вже траплялось в його житті, і після чого він знову опинявся на самоті з своїми сумними спогадами. Порвана душа його й досі не могла знайти свої порвані шматки. Це й привело Полковника своїх висновків та рішень. – "Скажи, ти знаєш, що робити?" – "Тільки в загальних рисах. Необхідно передати дівчині частину душі, і відновити в чистій свідомості раніш відомі факти, ранні спогади життя. Це тільки припущення, я не знаю, чи це допоможе." – Полковник рішуче загасив недопалок, в словах Блейда був резон. – "Ти мені віриш?" – Блейд з подивом поглянув на нього: - "Так, ти сам це добре знаєш!" – Полковник вдоволено усміхнувся: - "Починаємо зараз же, і просто довірся мені, відкинь всі сумніви."
На журнальний столик постелили ковдру, на неї поклали дівчину, її ноги звисали до підлоги, та це вже не було важливим. Полковник став на коліна в голові дівчини, стис долонями її скроні, Блейд став на коліна в ногах дівчини, намагаючись не п'ялитись на її довершені форми, поклав долоні трохи нижче її грудей. Рішуче поглянув на Полковника.
"Починаємо на рахунок три. Твоя душа ще не знайшла свої шматки, передай частину її дівчині. Я займусь всім іншим." – "Але ж Полковнику.." – Блейд вагався. Полковник не витримав, з силою відкинув у бік окуляри, і поглянув у вічі другу. – "Не будь дурнем, Блейд! Ти сказав, що віриш мені! Починаємо, і ти зміниш своє життя і знайдеш свою половину, я обіцяю тобі! – Блейд був змушений опустить погляд на дівчину. Його довіра до друга доходила до абсолюту. Він дійсно знав, що має робити. Заплющив очі, концентруючись на цьому знанні, на вірі в свої сили. Мов крізь пелену до нього почав долинати голос Полковника: - Один, два, три.." – По останньому слову Блейд напружився, посилаючи в дівчину виділену частину душі. Крізь біль та муки нового народження. Тіло дівчини здригнулось під його руками, втримуючи його на столі, сильніше втиснув долоні в її тіло. Через біль, через напругу, через внутрішній крик, відкривав свою свідомість; і відчував як тіло дівчини перестає палати в лихоманці, починає наливатись живою силою.
Першим не витримав Полковник. З глухим стогоном він повалився на підлогу, в нього були ще сили, щоб доповзти до дивану та спертись на нього спиною. Потім Блейд похилився на підлогу. Руки дівчини вже не так без сило звисали по краям столу. На її щоках появився свіжий рум’янець.
Тільки через певний час Полковник був спроможний покликати друзів до кімнати, його посадили на стілець, дівчину перенесли на ліжко. Ніхто й не помітив як Блейд тихо пішов з кімнати. Мавр зробив свою справу. Мавр має піти. Блейд ще похитувався, і був змушений триматись за стінки коридору та за огорожу сусідів поки дійшов до майстерні. Він і справді зробив свою справу, і мав піти. Витрата внутрішніх сил була значно більшою, ніж він сподівався, це все вимагало компенсації, але думки крутились навколо дівчини і не давали спокійно відпочити, і відволікти себе роботою він не міг, з рук випадали інструменти. Та не зважаючи на слабкість, змусив себе повернутись до збирання байку. Залишалось зовсім не багато, відрегулювати всі деталі, перевірити всі вузли і можна братись за самого оформлення, чіпляння щитків та всього іншого, що має надати власного, не повторного вигляду його першого байку. Дизайнерський задум вже було виконано на папері, залишалось трафаретне виконання візерунків, і нанесення кольору фарбою з балончиків.
Та перш ніж до цього перейти, необхідно було випробувати байк на стенді. Для цього все було підготовлено, та тільки щось затримувало починати випробовування, і Блейд продовжував сидіти на табуреті, спираючись спиною на м'яку оббивку стінки, в тому місці де він завжди відпочивав. Щось було в тому, що він сидів ніби на когось чекав, і в котре пересвідчився, що необхідно частіше слухатись голос власної інтуїції.
В цьому в котре пересвідчився, коли двері до майстерні відчинились. І в тепло кімнати зайшла.. дівчина, яку всього кілька годин назад він з Полковником приводив до життя. На ній було його пальто, і в руках вона тримала тацю з тарілками, накритими кришками від вітру та снігу; так йому завжди приносили обід друзі. Тільки зараз поява дівчини була не сподівана, від розгубленості він так і сидів. Аж поки не схопився на ноги. Перехопив у неї тацю, та поставив на столик.
"Сідай до столу, - хриплим голосом мовив до дівчини, - я не люблю їсти на самоті." – Дівчина легко усміхнулась, від чого в Блейда проповзли мурахи по спині, і відповіла ніжним голосом: - "Дякую, Блейд.." – Так говорити та усміхатись могли тільки ангели.
З того моменту як дівчина прийшла до тями і пішла до майстерні, Полковник відчув як з плеч спав багаж відповідальності за чуже життя. Дівчина мала попасти до сильних та ніжних рук, головне, щоб вона змогла завоювати увагу та серце Блейда. Мавр зробив свою справу. Мавр має піти. Полковник, користуючись тим, що свідомість дівчини була чистою як помисли немовляти, вклав у неї все саме чисте, світле, на яке був сам спроможний. Тепер вона нагадувала сонячний ранок, саме в ту пору коли ранок ще не потьмарений літньою спекою. Тепер справа за самою дівчиною, адже вона дійсно призначена для самого Блейда, як би він не кричав, що не вірить в подібні речі, не вірить в любов та світлі почуття. Ця дівчина спроможна переконати його в протилежному, необхідний тільки час та терпіння, а його в дівчини більш ніж достатньо. А сам Полковник постарається, щоб дівчина була постійно поруч Блейда. Саме тому, коли дівчина прийшла до тями, Либідь попросила її віднести обід до майстерні, і накинула на плечі дівчини пальто Блейда, і сама відвела до майстерні через завірюху. Далі вже все залежало від тактовності та лицарського ставлення до дівчини самого Блейда. Він може не вірити в любов, проте з повагою ставиться до дівчат, до їх краси, і з повагою поставиться до дівчини яка буде намагатись сподобатись йому. Він не з тих, хто буде відповідати на люб’язність хамством та не повагою. Він буде зважати на її молодість, адже вона тільки не давно отримала паспорт..
Заради такого свята Полковник зібрав команду наступного дня за спільним столом. З радістю помітив, що дівчина – вона попросила себе називати Кора як тільки отямилась – сиділа поруч Блейда. Цього вечора говорили на всі теми, які можна було підняти для обговорення. Як не дивно всі теми обертались навколо загального фону, створення байкерського клубу, законного оформлення всіх формальностей, та його реєстрацією. Не дивлячись на обширні знання, ні Полковник, ні його друзі, не знали з чого починати. Всі розуміли, що для цього необхідне велике приміщення, бажано з кімнатами для відпочинку; як для самої команди так і для відпочинку байкерів, чи відвідувачів клубу. Також розуміли, що клуб повинен мати власний ресторан, необхідну кількість працівників, власну стоянку чи приміщення для ремонту, огляду байків. Пропозицій було багато, ось тільки ніхто не знав, з чого необхідно почати.
Обговорення зайшло в глухий кут. Розмови затихли. В глухій тиші всі почули тихий голос Блейда, він мовчав весь вечір, і тільки зараз вирішив про себе нагадати: - "Хорив, ти якось говорив, що твій батько займався чимось подібним, та за браком фінансів залишив це." – Друзі перезирнулись, думка друга була цікавою, що заслуговує на повагу. – "Потрібно в нього самого запитати, - погодився Хорив, - як я пам’ятаю, він хотів створити клуб, і зібрав деякі папери." – відповів Хорив, і поглянув на Полковника. – "Хорив, телефонуй батьку. Якщо це так, запрошуй сюди, Либідь займеться квитками." – За кілька хвилин Хорив повернувся до столу. – "Післязавтра батько буде в Києві. Він справді намагався створити клуб, але стикнувся з великими фінансовими проблемами, зауважив, що необхідно і справді мати у власності велику площу. Необхідно або орендувати її, або купити." – "Прекрасно, завтра і займемось пошуками приміщення, навколо багато нових будинків, що тільки й чекають, щоб їх купили."
Для пошуку приміщення, із за поганої погоди, з Полковником пішли тільки Либідь та Хорив, та й то довелось скористатись послугами знайомого Блейда, таксиста, що міг відвести друзів куди їм було необхідно, беручи значно менше ніж на інших таксі.
Полковник був правий. В Карпені було багато різних новобудов, що скоро мали попасти на житловий ринок. Від кількох варіантів довелось одразу ж відмовитись, вони мали до п’яти поверхів, і навіть коли викупали весь перший поверх, відвідувачі клубу могли заважати жильцям будинку, та й навколо були будинки, і підходи до клубу були погані.
ID:
374466
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.10.2012 06:33:28
© дата внесення змiн: 31.10.2012 06:33:28
автор: ПОЛКОВНИК
Вкажіть причину вашої скарги
|
