Я брала воду із криниці,
Ти стояв мовчки та все гадав:
Чи треба м'яти ці кислиці -
Ти на увазі мі груди мав.
Я хотіла тобі сказати,
Щоб мене посправжньому кохав.
Що там батько! І що там мати!
Якби в травиці мене б розклав!
Я охопила б тебе ногами,
І зойк вкусила б з твоїх грудей,
І шматувала б тебе нігтями,
І шепотіла б: "Швидшей! Швидшей!"
Коли ж я вигнула би спину,
То' ти злетів би раптово вверх,
Впав би жаром в мою жоржину -
Я знепритомніла б, сказавши: К'єх!"
Отак я думала-гадала,
А ти очима кудись побіг -
Кумпанія усе вже мала -
Манив вас, кликав шинок-барліг!
В барлозі тому горілка свята!
І що п'янчугам жіночий біль?
Так будь горілка вся проклята!
Хай душі ваші покриє гниль!
Дивилась на твою статуру:
Міцний та сильний, але як віл!
Горілка вбила, все вбила здуру,
То' син як буде - лише дебіл.
Піщла до Діда. Тишком-нишком.
Він втік із Києва до нас в село.
Відомо всім: він пише книжку.
Я ж прийла з благанням у ярмо.
Прийшла до Діда, присіла кволо,
І попросила мене кохати...
Він відсахнувся, накреслив коло,
Хрест у повітрі, щоб гріх не мати.
"Не бійся, Діду! Не бійся, прошу!
Я тільки хочу, щоб ти завмер!
Я сивиною не припорошу
Через роки, та навіть і тепер!
І що там, Діду, твої всі жінки!
Вони в минулому усі живуть!
Поглянь-ка, Діду, мої картинки:
На мої стегна, живіт та грудь!
Я прошу, Діду, мене тримати,
Коли я буду тебе любити!
Я хочу, хочу дитину мати!
Даруй мі, діду, це щастя митті!
Адже я знаю: ти не пиячиш,
Зар'ядку робиш най-кожний день!
І часто, бачу, часто плачеш,
Перепливаючи наш Ятрень!"
Заплющив очі Дід, посміхнувся,
Коли притишила моя рука,
Як його хрестика торкнувся
Гвалтовний стукіт мого хреста.
А потім Дід став навколішки,
І мої п'яти вусом лоскотав,
І дарував мені усмішки,
А далі сумно мовчав, мовчав.
Я стала Діда навіщати,
Хоча і поголос пішов селом:
"Дитину його буде мати!
Кохатися не соромно обом!"
І от роки вже промайнули.
Дід любить з малюком сидіти.
Вони, здається, вже поснули,
А я прийшла себе судити.
Взяла я воду із криниці,
Пройшла у ліс повз стиглі гаті,
Змочила груди - не кисліці!
Бо' маю щастя і я кохати!
Я тільки думаю-гадаю:
Як його старість подолати?
Далебі! Я живу! Кохаю!
Хіба нам щастя не втримати?
Іду додому від криниці,
А ти валяєшся п'яний,
І щось варнякаєш - дурниці,
Що п'єш тому, що ти не мій.
Я воду п'ю з криниці Щастя!
23-25.11.1990
К.
ID:
371226
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.10.2012 14:52:38
© дата внесення змiн: 18.10.2012 18:23:05
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
