* * *
Їдуть двоє в електричці обнімаються
Один одному в очі вдивляються,
А на людей уваги не звертають
Ті ж косі погляди на них кидають.
«Безсоромники – крикнула бабуся –
Сорому нема, як подивлюся
Цілуєтесь, милуєтесь ви при народі
Дивитись гидко тай і годі!»
«Еге ж - підхватила тему тітка -
Прийде для вас ще темна нічка
От тоді покажете своїм тілам срам
А показувати «обнімалки» непристойно вам».
Обізвавсь до них небритий дядько:
«Шкода, що не я ваш рідний батько,
А то відчули б ви на собі ременя
Де ваша вихованість, питаю я?»
Пара закоханих нічого і не чує
Один одного в уста цілує
І себе їдять голодними очима,
А пасажири знизують плечима.
Молодиця за дійством цим спостерігала,
Не витримала дебатів і сказала:
«Люди не судіть й осуду не майте
Себе самі у юності згадайте.
Коли кохання розривало груди,
Коли сорому не знали ваші губи.
Ви ж самі нічого більш не помічали…»
Замовкли спостерігачі своє згадали.
Хтось сказав: «Тоді був інший час
І совість була в кожного із нас!
Й своє кохання, як могли ховали
І на показ нікому ми не виставляли».
Стихли люди, згадати намагались
Як самі, колись по правді закохались.
Посміхнулись й позаздрили цій парі
Забули, що давно старі вже стали.
Що їм ніколи вже не покохати,
Що любов не буде очі застилати…
Їхав потяг, мелькали сині далі
Пасажири на молодих давно вже не зважали.