Ніколи не знаєш, з ким і для чого зведе тебе доля. Живете собі отак кожен у своєму світі: ти переживаєш через те, що наші знову не вийшли з групи, вона розмовляє з подружкою про новеньке красиве пальто, ти гладиш свого жирного кота, вона записує чергові рядки у свій щоденник, ти думаєш, де дістати нові шини до коліс велосипеда, вона на репетиції шкільної вистави виточує нову роль.
Так і живете, допоки раптом десь не зустрінетесь. І от тепер ти розумієш, що вона стає частиною тебе, а твоє серце починає битися її серцем. Тебе приваблює все: і непокірне, злегка хвилясте волосся, з якого вона струшує сни, які снились тобі, і спокійний погляд очей, в яких водночас поєдналися світанок та захід сонця, де так повно тебе, ідіота. Відчуваєш незрозумілу приємність від її голосу, від того, як щиро вона віддається своїй справі, кайфуєш, коли при розмові, переповнена емоціями, тримає тебе за руку, змушуючи серце на мить завмерти, бо так тримати не вміє ніхто.
Її наполегливість, незалежність, цілковита інакшість роблять тебе божевільним. Ти хворієш нею. Перед нею мимоволі слабнеш, як двієчник перед учителькою, який вкотре не виконав уроки. Так, ти сильніший, ти мусиш бути сильнішим, проте в ній є щось, що змушує тебе про це забути. При зустрічі з нею губиш слова, бо хочеться лише слухати, слухати її.
Щоранку, коли ти ще спиш, вона поспішає на пари. Та в цей час твій сон раптом зникає, ти слухаєш її кроки (так, ти вже навчився слухати її кроки). Твоє серце відлунює в такт її каблукам. Вона йде, ЙДЕ для того, ЩОБ ПОВЕРНУТИСЬ.
У той момент починаєш непомітно ревнувати: вона розмовлятиме не з тобою, вітатиметься і сміятиметься з іншими, але не з тобою. Ти заздриш її люстерку, яке щодня має змогу бачити її, втомлено красиву, заздриш її гребінцю, що гладить їй золоте волосся, її помаді, що цілується з нею прямо в губи, збираючи сліди колишніх усмішок й печалей.
Яка ж вона красива, навіть коли сумує. Як пасує їй це білосніжне весільне плаття. Якби ж вона знала, як тобі хочеться її обійняти. Та ти тільки незапрошений гість на цьому святі.
Ех, якби ж вона знала...
ID:
366715
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.09.2012 01:19:10
© дата внесення змiн: 22.10.2015 09:55:55
автор: Ноїв Ковчег
Вкажіть причину вашої скарги
|
