Був тоді світ із віршів без жодного присмаку кави...
Емоційні слова, тяжкість роздумів, берег зі страху.
Щось подібне до того, як терни постали думками,
Ну а кава була ладна вбити ту віру-комаху.
Емоційним до кави не може буть жодної справи.
Це як дим цигарок чи амброзія від алергії.
Це як біль, смерть і зло для усіх, в кого серце німіє.
Це як вірші, в яких рими й ритму немає появи...
Десять літ... край Землі... і прохання залізти в шухляду.
Це як взяти й відкрити оті давні рани глупоти.
Це як страшно і хочеться просто поглянуть в свічадо,
Щоб простежити, що ще лишилось від СУЄскорботи.
