Він був добрий хлопчина,
Справжній козак,
І любив він дівчину,
Без неї не міг він ніяк.
І щасливі були
Той козак та дівчина,
Вони вже разом жили,
Вона чекала дитину.
Та настала лихая година –
З військкомату повістка прийшла,
Довелося збиратись хлопчині,
Та в свої молодії літа
Йти до війська служити,
Захищати країну свою,
Доведеться два роки прожити
У казармі та в війсковім строю.
Сльози дівчини ллються рікою,
Дуже важко її покидать:
«Моє серце назавжди з тобою,
Лиш тебе буду завжди кохать!»
Так сказав їй хлопчина-козак,
І поїхав в далеку дорогу,
Залишилась дівчина сама,
І в душі задавила тривогу.
Так пройшло вже немало часу,
Вірно служить козак наш хлопчина,
Не важливо, в казармі або на плацу,
Пам’ятає він всюди дівчину.
Він її лише бачить у снах,
Лиш за нею сумує щоночі,
У його парубоцьких думках
Майорять її пристрасні очі.
Тяжко й важко буває йому,
Та на це не зважає юнак,
Дуже сильно він любить дівчину свою,
Так, як вміє лиш справжній козак.
Трохи більше півроку пройшло,
Чергового отримав хлопчина листа,
І себе він не тямив від щастя свого,
Адже сина малого дівчина йому родила,
Та не знав бідолаха всього,
Що дівчина змінилася, іншою стала,
Вона вже не кохає його,
Її серце любить перестало,
Щось навіки змінилося в ній,
Похолола палкая душа,
І козак той хлопчина не потрібен вже їй,
Назавжди вже дівчина від нього пішла.
Та дитина малая,
Що в колисці лежить,
Ще нічого не знає,
З ким вона буде жить.
Не підозрює навіть маленьке дитя,
Тяжко як доведеться зростати,
Яке в бідолахи буде життя,
Коли рідна матуся не хоче впізнати,
В крихітці цій дитину свою,
Тепер вона хоче тільки гуляти,
Душа вже її стоїть на краю,
Як би ж її бачила покійная мати,
То враз відхрестилася б від доньки такої,
І знову б у землю лягла,
Стала б доня для неї чужою,
Навіки б таку прокляла.
Та спокійно на все це не могла вже дивитись,
Бабуся сержанта, хлопчини,
Умовляла дівчину вона зупинитись,
Хотіла до себе забрати дитину.
Пролетіли два роки,
Так, наче два дні,
Повертатись настали вже сроки,
Настали дні, немов чудні,
Вже не треба віднині
Прокидатися рано,
Дозволяють хлопчині
Уві сні побачить ще й маму,
Але мама чомусь
Йому сниться сумна,
Син кричить: «Повернусь!
Вже не будеш сама!»
Так щоранку небога
Прокидається з жахом,
У душі поселилась тривога,
Вся наповнилась страхом,
Щось почав відчувати хлопчина,
Щось недобре, мабуть,
Щось не пише давно вже дівчина,
І від мами давно вже нічого не чуть.
Ледве-ледве дождався хлопчина,
Щоб із війська звільнили як слід,
І відразу у путь. До дівчини!
Що у дома чека на обід.
Навіть темної ночі глухої
Не заплющив очей наш козак,
Все гадав, як з дитиной малою
Жде дівчина його вся в думках.
Ось нарешті приїхав в село,
І скоріше додому до себе,
Ніби вітром його понесло,
До знайомої хати під небом,
Відчинилися двері до хати,
В хаті смутно чомусь, навіть лячно.
«Де ж це сина мойого мати?
Чому досі її я не бачив?
Чи пішла до крамниці кохана?
Чи можливо десь робить в городі?
Де ж це ходить моя довгождана?» -
Про себе думав хлопчина в господі.
Та думи козацькі прервали
Гучний сміх чоловічий з кімнати,
Разом з ним дівочії зойки лунали,
Було чутно, що хоче хтось спати.
Заглянувши до спальні, хлопчина,
Побілів весь від жаху такого,
Там на ліжку лежала дівчина,
У в обіймах палких парубка молодого.
Опустилися руки в хлопчини,
І своїм він не вірив очам,
Мовчки дивився він на дівчину,
Але потім побачив хлопча,
У ліжку лежало ще зовсім маленьке,
Він у ньому свого сина впізнав,
Підійшов він до ліжка тихенько,
І бережно сина на руки узяв,
Не сказавши дівчині ні слова,
Мовчки вийшов із хати козак,
І пішов він до мами старої
Із маленьким синком на руках.
А дівчина лиш потім усе зрозуміла,
Схаменулась, гіркими сльозами умилась,
Подивилась на те, що вона натворила,
Страшно їй стало, що одна залишилась.
До хлопчини помчалась,
Стала прощення просить,
І навік обіцялась
Лиш з хлопчиною в злагоді жить.
Не повірив хлопчина нічому,
Із всього, що сказала дівчина йому,
Так пішла бідолаха додому
Заливати слізьми свою самоту.
Не жалію я зовсім дівчини такої,
Сама вона винна в усьому,
Слід було лиш глядіти дитини малої,
Та хлопчину чекати додому.
ID:
362803
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.09.2012 00:14:51
© дата внесення змiн: 08.09.2012 00:14:51
автор: Эрик Дрэйвен
Вкажіть причину вашої скарги
|
