Чого ти чекав тоді, я досі не знаю. Пам'ятаю той день. Це був четвертий сумісний ранок. Ми четвертий день прокидалися разом. Нічого не обговорюючи, ти знову готував сніданок. Ми були ледь знайомі, та увесь тиждень в Києві ми проходили, прокидалися та снідали разом. І ось на четвертий ранок ти готуючи їсти, спитав чи я не проти, щоб так було завжди. В той момент я попирхнулася кавою і величезними очима дивилася на тебе. Мабуть, в той ранок я вперше відчула щось справжнє в тобі. Я довго не могла нічого сказати у відповідь, а ти просто поставив біля мене тарілку з сніданком і додав, що хочеш снідати зі мною щодня. Чомусь на четверте спільне пробудження ти вже був готовий на все зарази Нас.
Та поїздка до столиці взагалі перевернула наші життя. їхали на конференцію, а потрапили в обійми одне-одного. Ти мені сподобався своєю невимушеністю, а я тобі своєю агресією та гумором. Той тиждень змінив усе, ми ходили разом по усіх зустрічах за руку, називали один-одного поважно так колегами, вечорами слухали рок і джаз, випивали по пляшці вина і вже точно знали, що по іншому не зможемо. Коли ми ставали вже хмільними, ти брав свого фотоапарата і фотографував мої дурощі, я ж коли вип'ю ще більш шалена, і ти це полюбив, сильно і одразу ж. І тепер ми завжди передивляємося альбоми з наших перших спільних днів.
Назад ми вже верталися разом, і таке теж буває. живемо в одному місті, рідне місто теж спільне, а зустрілися в столиці. Люблю нашу професію, якби не вона. не було б і Нас.
