Блукає тихий спокiй по темрявi вiкiв.
Шукає рiдний подих далекий вiд усiх,
Гримлять трембiти грому серед нiмих снiгiв
І чути непорушний i нездiйсненний смiх.
Завмерло все довкола, бо чорна та вуаль
Покрила небо й зорi i мiсяць золотий.
Неначе птах то чорний летить в далеку даль,
Розкривши крила неба, як сокiл молодий.
Стоять дерева в сумi, схиливши руки в низ,
І тихо, дуже тихо, неначе свiт весь зник.
Лиш пугач дуже сонний в дупло своє полiз
І чути десь далекий сови жахливий крик.
І ось, неначе обрiй вогнем хтось запалив,
Промiння, наче фарбу по килиму розлив
І вiзерунки з золота, неначе хтось створив.
І сонця ясне коло у небi засвiтив.
То птаха бiлий лебiдь летить до нас хуткiше
І бiлi дiаманти розсипав щедро вiн.
І стало все довкола прозорiше, яснiше.
І десь далеко чути чарiвний рiчки дзвiн.
Проснулось все довкола… Спiває тихий лiс.
Галявинки й дiброви чарують око всiм,
Той птах чарiвний бiлий нам подиву принiс
І хочеться всiм казки: дорослим i малим.
І бiлий птах, і чорний - брати два дорогi
Дарують радiсть, смуток i щастя всiм вони.
І знаймо, що птахи цi несуть усiй Землi
Далекi й невiдкритi людиною свiти.
2003 р.
Приємні Ваші коментарі 
