Одного разу козаки
За чаркою зійшлись сивухи.
Пішла одна і дві, і три ―
Носи червонії і вуха.
Вже гомонять та й гомонять,
Та все у роті сухо.
Зайшлись про подвиги гадать
І тихо-тихо слухать.
Перший:
Знаєте, браття мої молодії,
Вчора я ляхів зо три
Шаблюкою по спині
Припік ― і слід навíки залишив.
Другий:
А, то дурниці,
Послухайте мене,
Як я учора у водиці
Втопив московського цабе.
Я з лісу вибіг неквапливо,
А він давай-но утікать:
Згубив уже свою кобилу.
Його у річку і загнав вмирать.
Третій:
Друзі мої, вірнії козáки,
Се заслуговує хвали,
Але розкажу коли я,
То всії ваші язики
В клубочок скрутяться двояко
Й будуть від зависти пекти.
Ви слухайте мене уважно,
Нічого, бач, не пропустіть.
Другий:
Ну вже розказуй, панібрате наший,
Не смій збрехати тільки, цить!
Третій:
Недавно я в турецькі володіння
На кóню вірному прибіг.
Султана бачив, як ото насіння
Отут у мене на руці.
Я тишком-нишком у палац
Пробрався непомітно.
І шуби-килими, і золотий запас
Набрав я, скільки хтів.
Перший:
Та не вигадуй, що кáзки
Ти нам розказуєш на нíч?
Другий:
Де докази твої, де скáрби?
Чи ти привіз усе на Січ?
А він витягує зі скрині
Турецькі шáпки і плащі,
І золото, червоно-білі вина
Й уже сміється у душі.
А козаки, неначе стóвпи,
Свóї очі всі на лоб
І вайкають, мов сови,
Нагостривши дзьoби.
Насправді третій той козáка
Повитягав лахміття.
Сивуха очі залилá
Його братам неначе дітям.
Чи знаєте, як тo у голові
Вже крутить-вертить після чарки.
Так козакам тим очі всії
Залила сивая імла.
