Хапаюсь за нить що веде в невідомість.
Пам"яті свист прорізає свідомість.
Крізь призму тумано ранкового мління
Розрухують тіні крихке павутиння
Занедбаних снів, занімілих пейзажів,
Мурашок людей в вічнім ажіотажі.
Вчoрашнього дня запорошені кроки,
Так ніби за ніч промайнули вже роки.
Мов на полотні невідомих артистів
Являються грані. Холодною кистю
Виводить буденність хранитель обману:
Доречнy непевність сліпого туману,
Земниx почуттів непокірнy невинність,
Суровиx дощiв своєріднy невпинність,
Самотньому серцю дарованy тугy,
Розмитy печаллю забіленy смугy
Гіркого світанку. Без слів нерухомість.
Триматись за нить що веде в невідомість...
