Благаю Господи:„Прости!”
Зневірився у своїй долі.
В минуле спалені мости,
Свіча життя згора поволі.
Днів монотонних череда
Щодня згаса за небокраєм.
Ступила на поріг біда,
Відкрити двері вимагає.
Відкрити, розпахнути душу,
Наскрізь пронизливому болю.
Із ним живу, терпіти мушу,
Не нарікаючи на долю.
Коли безсонними ночами,
Зімкнути очі неможливо.
І за буденними речами,
Спливає час, що так важливо.
Спливає час, немов ріка,
В яку вже двічі не ступити.
Клубком до горла біль гірка,
Підходить, ніби, щоб втопити.
Сльоза, зрадливо по щоці,
Біжить, випалюючи душу.
Живу у масці на лиці,
І хрест нести смиренно мушу.
29.04.2008р.
