Взяла собі моду.
Думати про Тебе щогодинно.
Щоденно.
Це диво. Знов проймає cтрумом
до когось ще, крім кави.
Пишу щодня. Погодинно.
Читаю речі, не пристосовані
до вивчення.
Не знаю як зуміти бути
адекватним співрозмовником
для Тебе і приЯтельського
пекла на парах.
Усе що "я"- віджило свій
травневий запах.
Тепер часами щось
придумує натомість
ніжне.
І всі ілюзії залишились
в пробіжці ранком.
Якби ще дива ароматних
чашок кави.
І грошей на поїздки світом.
А ще компанії Твого гатунку.
Не хочу вірити, що все
настільки прозаїчно.