Була зима, така п*янка і холодна
Мороз розривав стіни мурів моїх
Де він, там у мене пустеля безводна
Де він, там самотність штовхає на гріх.
А вранці коньяк-мій щасливий сніданок
Що гріє не серце, а душу мою
Візьму я цигарку, підіймусь на ганок
І там свого янгола в хрест закую.
Промовисті крила із воску та пір*я
Розплавляться, впадуть у темряву ночі
Щоб філософ і демон склали повір*я
Про твій гордий погляд і сни пророчі.
Всі думи високі народжені у сні
Він як підгрунтя для зерна ідеї
Зима - це сплячка, хижа сплячка у вогні
І все ж у ньому ми на епогеї.
P.S.: Зима 2012, любим, помним, скорбим.
