Одна-єдина
І співай тепер, що не ця
Була остання сторінка…
Майк Йогансен
Хтось тікає. Хутко збирає речі, стрибає в потяг, прихопивши з собою лиш пачку цигарок, плеєр і блокнот з ручкою... А хтось повертається додому. З букетом квітів для люблячої матері і щирою посмішкою на обличчі. Пригортається до рідного тіла, вдихає знайомий запах дитинства і почувається в безпеці, там, де не дістануть ніякі негаразди, розпач і біль. Хтось бреше, аби вберегти чийсь спокій. Інші ж просто дізнаються правду, іноді болючу, іноді вона вбиває їх зсередини. Часом не відразу, а часом в ту саму мить. Хтось ховається в собі, ховається від світу, вдаючи напускну жорсткість та різкість. А хтось кричить про свою свободу, щоночі ллючи сльози відчаю в подушку. Хтось дорожить дружбою і пробачає. Інші ж забувають і викидають на смітник пам'ять про найдорожче: спільне дитинство, юність, перші та чи не зовсім вдалі кроки в самостійному житті.
А вона кохає, вірить і все ще чекає його ледь чутних м'яких кроків за дверима, а він досі шкодує про ту, що зрадила, не підтримала, викинула... На землі шість мільярдів людей, шість мільярдів душ, але іноді тобі потрібна одна- єдина.
дякую,дорога, так приємно...
вдячна тобі, моя дорога 
