Бачити ці пусті білі стіни, яких покинула твоя кольорова присутність… Коли я це розумію, то моєму серцю бракне повітря, і воно задихається, тоді я згадую тебе і все що з тобою пов’язане, і по аортам, венам і капілярам проривається свіжий потік кисню, який заставляє мене жити, так жити з згадкою про тебе… Мене просто вбиває питання для чого створювати щось достойне, якщо ти хочеш це зруйнувати?! В сому сенс? Розшифруй мені мої мотиви… Декодуй мене у своє мислення, зроби мене собою, дай мені розтопитись в тобі, щоб просто зрозуміти хід твоїх думок… Напевне суть, в тому, щоб дізнатися щось цікаве… Я тебе прошу дізнавайся тільки не зі мною… Ти схожа на метелика який живе одним днем, він підлітає до однієї квітки, сідає на неї, а як тільки звечоріє тікає до іншої… Ти змінна як вітер, динамічна як ціна за трійську унцію золота, девіантна як магнітофон який зажовує плівку з нашими треками… Сама не знаєш хто ти… Тобі не місце поруч зі мною, бо я твій абсолютний антипод, і це далеко не правда що протилежності притягуються, в кожного по-різному… Просто прощавай… І не нагадуй про свою присутність…