(балада)
Колись (а коли – і гадати не варт!),
і десь за тридев’ять земель,
жив якось один придворний бард
(чи шпільман? чи менестрель?)...
Він був тамадою імперських пирів.
Ла-ла-ла, халі-хало!
А що ж за Маестро без підмайстрів?
Двоє учнів у нього було.
Один на віки "городив город”.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі, до!
І врешті теорію од і нот
він визубрив "від і до”.
Співав, наче той соловей у гаю.
Ла-ла-ла, халі-хало!
Учитель віддав йому лютню свою
і лаври одяг на чоло.
А другий під зорі втікав уночі
(що, каюсь, робив і я б!) –
Лише три акорди він розучив
і плутав з хореєм ямб.
Ще мріяв принцесу вести під вінець.
Ла-ла-ла, халі-хало!
Учитель сказав йому: " Ти – не співець.
Вертайся, лайдаче, в село.”
Один у житті більш не знав "боїв”.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі, до!
Давно з королівської кухні їв
і пив солодке "бордо”.
А другий товк "воду, вогонь і мідь”.
Ла-ла-ла, халі-хало!
Подався в ландскнехти у чорну мить,
недолі своїй на зло.
Вже відстань пройшли вони чималу
хтось – тернами... хтось – між трав...),
І десь на турнірі чи на балу
той "перший” принцесі грав.
Чи ж може зігріти згоріле до тла ?
Ла-ла-ла, халі-хало!
Принцеса культурною леді була,
тому лиш сказала: "Фуфло!..”
Тоді (хай подумає хтось: "Це жарт!”),
забувши і про Статут,
взяв лук і заграв молодий сержант,
що саме стояв на посту.
Таке-то ось трапилось диво-із-див.
Ла-ла-ла, халі-хало!
Учитель там "першому” лютню розбив
(ще добре хоч не "табло”!)...
А скоро вже стало відомо усім,
що плачуть і королі:
вночі утекла, із сержантом своїм,
принцеса на край землі.
І вітер для них заспівав між вант...
І в очі пилок мело...
То що ж є – любов?! І що ж є – талант?!
Ла-ла-ла, халі-хало!
ID:
328385
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 07.04.2012 10:38:11
© дата внесення змiн: 07.04.2012 10:38:11
автор: Олег Гончаренко
Вкажіть причину вашої скарги
|
