Лежить на ліжку,знов сумна
Лице завмерло,ніби мертве
На серці лиш одна струна
Душа кричить,а тіло мертве
Хоче летіти вдалечінь
Від всіх людей,від тої болі
Але здається їй на мить
Що вона пташка у неволі
В полоні диких почуттів
Що огортають її славу
Більш не забуде відчуттів
Що додавали її драйву
Але сумна була вона
Нехтіла ні жалю,нічого
Ні сигарети ні вино
Їй не повернуть більше того...
Її гординя,її впертість
Знов принесли її страждання
І втратила вона його
Навік забувши про крхання...
