Всі навколо постійно метушаться. Кудись поспішають. Автомобіль промчався повз стареньку бабусю. Один, другий, третій - вже вщент розбили залишки старенького асфальту. Десь з-за рогу вулиці чути дитячий сміх, мов соловейки залили щастям місто. Як навесні виходять ріки з берегів, так полились турботи тротуарами дорослих. Своїми блакитними оченятами з сліпучою посмішкою на нас дивиться небо. Прохолодний вітерець окутує кожного своєю ніжною рукою. І все це несе таку ідилію, злиття краси і вічного… Аж раптом вона – Людина! Я чую крик, шум, галас, хаос голосів і, нарешті, почуттів. Це он юнак кричить зізнання у коханні. Голосні слова, та що з того? Щирість в них втрачена. Поруч жінка лає сина за чергову двійку з фізики, замахнулась, щоб вдарити - дарма, перед нею видатний художник майбутнього. Крик чоловіка за кермом, він щось кидає нам у слід, хіба що злий погляд. Ні, ні! Все, досить! Я заплющую очі і все темнішає, приємний потік повітря, це твій теплий подих біля шиї, мурашки пробіглись по тілу. Лежу на м’якенькій травичці. Ні, це твої ніжні обійми, в яких потонуло моє серце й душа. На обличчі посмішка, проте вуста німі, а в думках щире – кохаю! Немає слів, вони тут зайві. Ти поруч і більш нічого не потрібно. П’янкий аромат кохання і двоє закоханих, мить щастя. Варто життя віддати за бодай одну таку мить. Коли цвіте в серцях весна, все інше стає неважливим, моя душа переповнена емоціями, метелики витанцьовують квітковий вальс, заповнюючи всю свідомість. Цвіт ромашки стелиться мені під ноги, прокладаючи дорогу в майбутнє. І, здавалося б, що краще вже і бути не може. Та де там, ніщо не вічне, рано чи пізно все має свій кінець. Метелики зникнуть, як зникає роса на траві, відцвітають ромашки і нами заволодіває сіре одноманіття буднів. Всі навколо постійно метушаться. Кудись поспішають. Автомобіль - один, другий, третій…
ID:
330944
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.04.2012 11:40:28
© дата внесення змiн: 17.04.2012 11:40:28
автор: KiaMyr
Вкажіть причину вашої скарги
|
