У тебе за спиною – місто золоте,
Побути дитиною… і кожному своє…
Струсити запилений килим під ногами,
І погляд замилений умити вітрами…
Він падає швидко, а може повільно,
Майбутнє не видко і серцю не вільно
Сказати люблю без думок і зупинок
І дім будувати без срібник пилинок…
Що буде в падінні і що він лишив?
У чому ми винні? Потоками злив
Не вмити запилених наших вітрил,
І не злетіти над морем без крил…
Зірви ті вітрила, що вітер не кличуть,
Що тільки звисають з сумного обличчя
Твого корабля…в океані бурхливому
І спрагу тамують солоними зливами…
Засипле піском нас у дзеркалі часу,
Місто здригнеться і знову погаснуть
Ті відблиски світу, що зір нам складали,
Але разом з містом дороги пропали…
Нахилений ранок у кожному завтра
І зоряна ніч вже нічого не варта,
Тонка павутина у прірву спускає,
А втримати хвилю хвилини немає…
За руку тебе – і в коріння води, –
Зростити інакші, справніші світи…
З піску проростає зелена трава,
А правда у серці завжди лиш одна…
У тебе за спиною – місто золоте,
А ти обираєш те, що живе…
