В саду з дерев – дощ пелюсток.
Там бігали грайливо діти.
Збирали квіти,
Кожен для себе.
Виявилось, що деякі із них
Нагребли по великій купі –
Скористались випадком й умінням –
І тільки кілька квіточок
Лишилось для слабких.
Тоді суєтний наставник
До Отця стурбовано підбіг:
«Будь ласка, йдіть сюди!
Погляньте на цю несправедливість у Вашому саду!»
Коли ж Отець все дослідив,
То дорікнув наставнику:
«Ти не правий, мудрагелю малий!
Це і є справедливість.
Лише поглянь:
Хіба діти, що привласнили квіти,
Не сильніші, зухваліші, хитріші
Тих, що лишилися ні з чим?
Чому ж повинні сильні –
Життєздатно сильні –
Бути позбавлені квітів?»
Обміркувавши, наставник доземно вклонився:
«Мій Господи!
Зорі тьмяніють
Від такої недосяжної мудрості.»
----------------------------------------------------------
The trees in the garden rained flowers.
Children ran there joyously.
They gathered the flowers
Each to himself.
Now there were some
Who gathered great heaps -
- Having opportunity and skill -
Until, behold, only chance blossoms
Remained for the feeble.
Then a little spindling tutor
Ran importantly to the father, crying:
"Pray, come hither!
See this unjust thing in your garden!"
But when the father had surveyed,
He admonished the tutor:
"Not so, small sage!
This thing is just.
For,look you,
Are not they who possess the flowers
Stronger, bolder, shrewder
Than they who have none?
Why should the strong -
- The beautiful strong -
Why should they not have the flowers?"
Upon reflection, the tutor bowed to the ground.
"My Lord," he said,
"The stars are misplaced
By this towering wisdom."