Моїй бабусі, яка любила життя…
Де я блукаю, хто спитає?
Хто руку білу простягне?
Хто дужі двері потримає,
До світла душу поведе…
Кому тепер мої думки
Вчуватись будуть серед ночі?
І що говорять нам вуста,
Про що мовчать закриті очі…
Нізвідки долю не візьмеш
І не гукнеш серед ночей,
Ти самотою все ідеш,
Не піднімаючи очей…
Хто лине поруч і куди?
Де чутно дзвони і вітри?
Навіщо зламані мости
До повертання, до весни?..
А далі що, якщо нічого
Не знати, мати і могти?
Коли життя, – тримайся свого,
Щоб холод й сум перемогти.
І де той шлях, залитий світлом?
Де гуки птахи золотої?
Де подих, змішаний із вітром
І книга долі неживої…
Нова земля, а може небо,
Світанок мріє вдалині,
Я помандрую вже без тебе,
Прийду лише у твої сни…
І лину випроставши крила,
Вдихаю вітер майбуття,
Мене вже птаха спорядила
Шукати іншого життя…
Хто лине поруч і куди?
Де чутно дзвони і вітри?
Навіщо зламані мости
До повертання, до весни?..
