Ґудзики щастя у своїх думках,
Застібаєш ти у себе на одежі,
Мить тримаєш відпускаєш у руках,
Вічність що горітиме в пожежі.
Наче кинутий папір до долу полетів,
І написаний там вірш уже зникає,
Підпалив, він довго не горів,
Потім за хвилину цей листок згорає.
Це усе від того що я напишу,
Що таке любов, кохання? Більше,
Я сьогодні говорив і ще скажу,
Розстібаєш долю - жереб інший,
Той який дає тобі світить світи,
Можна дихати лише на повні груди,
Все живе почалося у нас з води,
Я хоча і скрізь та не усюди.
Тільки б долетіти мені до землі,
Відповідно відповідний у питаннях,
Роздягаюся завжди в своєму сні,
Вірю чи не вірю почалось змагання.
Про холодний сніг, про теплий дощ,
Де ти, і чому закриті зараз двері?
Цей бери метр вимір твоїх площ,
Вся історія живе лиш на папері.
А прохання – залишіть мене також,
Я це я, в мені нема чого ховати,
Вийти на зупинці декому, ну що ж,
Час прийшов маршрут позупиняти,
І ідіть, скоріше, бо потрібно йти,
Хай там як, пошити і вдягнути,
Щастя ґудзики мені треба знайти,
Зрозуміти що я маю осягнути.
5.02.2012
