Змерзлого вікна химер візерунки,
І світ, що летить за вікном у минуле.
Кожна мить, мов поштові таємні пакунки
У скриньки долі секунд – щойно відбули.
Зникли надії, чи автобус їх підібрав,
Як бабусю стару, бо куди ж їй в Тепер?
Зграю секунд і років, мов демон украв,
Сторож часу на вежі завчасно помер.
Сонце все більше себе показало,
Малюнки вікна вже губкою стерло,
Стрілка Цельсія – вверх, та все ще замало.
Скарбує ранок про ніч спогади терпко.
Хронос вже й день у зимі підганяє,
Минеться і він в сутінках чаю і булки,
Крихти останні і крапля стікає.
І нічка знаходить шляхи й закоулки.
Разом з рухом стрілок у старому дзигарку
Вчорашність в каламутну канула ріку.
Думи сипучі – крізь тонесеньку шпарку,
Бо тісно їм в голові двадцять першого віку.
2011 р. 30.01. 10.10. автобус Чортків – Тернопіль.
Багатогаранно, а всього ж надихала звично-незвична дорога, і лестощі зими до вікна... Та думок же багато, куди їм - зживатися з Тепер!
********** Гарна замальовка вийшла у філософській вітрині....
Ярослав Дорожний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Глибокі роздуми про приннисть часу та власна роль у ньому. Гарно! 
