Промайнули, швидко промайнули
Дні дитинства, юність золота.
Почуття гарячі мов поснули,
Сивина на скронях зацвіта...
Не судилось, так і не судилось
Келих щастя випити до дна.
Десь воно те щастя закотилось -
Згадка залишилася одна.
Не збулося, так і не збулося
Те, про що нашіптував мені
Вітер в полі, серед безголосся,
Лагідної днини, навесні.
Та залишу, в пам"яті залишу
Світлої надії пломінець,
Щоб спалив, щоб спопелив він тишу
Кам"яних, безжалісних сердець.
Це вони, вони колись топили
Човен правди в озері брехні...
Я старався виплисти щосили -
Був один - однісінький в човні.
Не втопити, правди не втопити,
Бо вона нетлінна, як життя.
Можна світ брехнею обходи́ти,
Та назад - не буде вороття!
Можна світ брехнею обходи́ти,
Та назад - не буде вороття! -і то правда...Правда часто буває гіркою...Та солодка брехня-це завжди глухий кут.Правдиво написали!
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Івана 8:31,32 "Тоді Ісус звернувся до юдеїв, які йому повірили: «Якщо ви і далі перебуватимете в моїй науці, то справді будете моїми учнями. 32 Ви пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними»
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
