Пора б уже й зимі настати,
Така нудьга, що просто жах!
Вже й вітру нічого листати,
Тож виє він на віражах.
І гонить, гонить хмаровиння
Невпинно, з заходу на схід.
А під ногами - драговиння,
Блищить водою піший слід.
Ген, від коліс хлипкі баюри,
Вперед поглянь, а чи назад.
Ну й день же видався похмурий -
Мрячить дощами невпопад.
Надворі ж нині грудень місяць,
А це, за графіком, - зима!
А тут грязюку люди місять,
Там, де доріг твердих нема.
І криють матінку-природу
Разючим словом дошкульним.
Така вже звичка є в народу -
Загнути сленгом запальним.
Коли нога в болоті грузне,
(А йти ж далеко до села!)
І серце в грудях ледь не лусне -
Отак негода підвела!
Та прийде час - мороз загоїть
Дорожні рани немалі,
І світ природи неживої
Найкращим стане на землі!
так легко і ніжно ,
зима навіює думки
і снігом покриваються стежки ,
а вірш чудовий,справді ніжний,
такий як ти,в обіймах сну зими ,
тієї що ще спить , пора її будить ...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І не кажіть,пане Дощ!.. Тільки настрій псує оте мокротиння...Та ще й недуги всілякі розповсюджує.Пора б уже сніжку натрусити на розмоклу землю...А в нас за вікном якраз сніг пішов після дощу. Правда,не знаю,чи надовго затримається...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Будемо надіятись, що ми іще й на лижах, чи на санчатах покатаємось... Дякую!