Він то плакав, то сміявся,
П’яний говорив навзрид,
Що з відрядження вертався,
За державу має стид.
Що весілля було втішне,
Молодим дарив букет,
Вразив похорон найбільше:
Без труни й негарний хрест.
То заплаче він за другом,
Що лиш вчора схоронив,
Усміхнеться, враз, він любо:
З молодими вчора пив.
Львів об’їздив він раненько,
В Трускавці ще побував,
Мінералку пив й гіркеньку,
Плакав, їв та танцював.
Перевірив він підвладних,
Прочухана трохи дав,
Та заради діл державних
Випив з ними пару грам.
На вокзал потрапив вчасно,
Дотягли, хто як там міг,
Провідник сварився гласно,
Перекрив йому поріг.
Він очуняв тоді трохи,
Іншим входом увійшов,
Бігав поїздом допоки
Свій вагон й купе знайшов.
Повертається у Київ,
Діл державних в нього тьма,
Все у Львові він увидів,
Там набрався він ума.
29.11.2011р.
А вони коли приїжджають на Західну Україну, часто міняють погляди на життя...
С.Плекан відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ця історія трапилася в 90-х роках ХХ-го століття. Подібних історій тоді було багато. Чиновники з Києва рвалися у відрядження до Львова для "вивчення" ситуації на місцях. Як написано у вірші, так і вивчали. Документи, які їм давали у Львові, вони досить часто губили в дорозі...
