Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Інга Хухра: Потяги - Генератори почуттів. присв (А. К. ) Епістолярний жанр, сповідь - ВІРШ

logo
Інга Хухра: Потяги - Генератори почуттів. присв (А. К. ) Епістолярний жанр, сповідь - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Потяги - Генератори почуттів. присв (А. К. ) Епістолярний жанр, сповідь

Інга Хухра :: Потяги - Генератори почуттів. присв (А. К. ) Епістолярний жанр, сповідь
Перед прочитанням, прослухайте, будь-ласка, пісню: Анна Большова и Николай Караченцев - Я тебя никогда не забуду 



Як дивно,  – вигукнув Жовтий 				                     			  Предок, – що відшукати її зміг подібний небуттю!
                                                                          Чжуан Цзи
Потяги...  Довгі  й  похмурі.  Вокзали...  Красиві  й  не  дуже.  Метушливі  люди.  Туди-сюди....  І  так  без  кінця.  У  кожного  з  них  своя  маленька  історія  зустрічей  чи  прощань....  Повсюду  валізи.  Сльози  щастя.  Сльози  болю.  Посмішки:  вимушені  й  тремтливі,  щасливі  й  разючі.    Обійми:  надто  міцні,  аби  вхопити  на  прощання  ще  квант  тепла,  надто  міцні,  аби  вхопити  той  квант  нарешті!  Поцілунки.    О  ні!  Я  краще  мовчатиму  про  поцілунки!  З  ними  на  вокзалах  найважче.  Що  може  бути  печальніше  поспішних  поцілунків,  таких  сполоханих  і  невпевнених,  наче  просто  недоречних?    Коли  не  можеш  надихатись,  надивитись,  увібрати  ще  трішки  запаху,  трішки  душі...  

 *****
        Потяги...  Генератори  почуттів.
              
 *****

        Два  роки  тому  моєю  найбільшою  мужністю  було  відштовхнути  тебе,  такого раптом  рідного  до  щему  в  грудях.  Два  роки  тому  моєю  найбільшою  хибою  було  те,  що  я  забула  -  прощання  приходить  раніше  усвідомлення  власних  почуттів.  
 Пограбувати  саму  себе  -  це,  мабуть,  гірше  сотих  грабель,  на  які  наступаєш  і  наступатимеш.  Краще  вже  граблі!  Відмовлятись  від  щасливих  миттєвостей  -  це  наче  добровільно  вкорочувати  собі  віку!  Якщо  припустити,  що  після  смерті  на  надгробку  викарбують  відрізочок  часу,  коли  ти  був  по-справжньому  щасливий,  то  обкрадати  себе    в  такому  випадку  є  справжнісіньким  криміналом!  

 *****
        Закохатися  з  першого  погляду?  -  Ні!  
        Закохатися  у  підтримку  в  один  з  найважчих  моментів  життя.  Закохатися  в  голос....  З  першого  доторку,  першого  поцілунку,  звуку  твоєї  гітари,  запаху  твого  волосся....
        На  те,  щоб  покохати,  потрібен  час.  На  те,  щоб  закохатися  -  достатньо  миті.  Аби  полюбити, потрібно відчути, пропустити через себе, обмінятись  теплом, підтримкою,  посмішкою  та  сльозою.
        Тому  так!  Я  закохалась  в  тебе  з  першого  погляду,  полюбила  за  дев'ять  днів.  І  не  переставала  любити  досі.  А  любов  -  це  більше  ніж  кохання,  адже  без  любові  не  виживе  ані  дружба,  ані  кохання.  Вона  першооснова  і  стержень,  на  якому  тримаються  усі  решта  почуттів.  Часом  ти  перестаєш  кохати,  розчиняється  в  круговерті  днів  дружба,  але  ти  не  припиняєш  любити  тих,  кого  кохав,  тих,  кого  вважав  друзями.  Адже  вони  були  тобі  дорогі  колись.  Вони  дорогі  й  зараз.  Це  моя  філософія.  Моє  бачення.  І  я  не  навязую  його  нікому.  Адже  кожен  доходить  до  цього  сам  у  якийсь  певний  момент  життя,  або  не  доходить  ніколи.        
  
 ****
        Тепер  я  маю  з  чим  порівнювати,  так  добре  злитися  на  тебе,  коли  бачиш  востаннє  і  холодно  обіймаєш,  тікаючи  до  потягу,  вмираючи  від  бажання  вибігти  й  міцно  притиснути  до  себе  чийогось  чужого,  випадкового,  малознайомого....  та  чомусь  рідного-рідного...  вже  нікого....

 *****              
        Важко  миритися  зі  словами,  що  якби  не  відстань,  мабуть,  у  нас  би  щось  вийшло...  Важко  миритися  з  тим,  в  чому  ти  не  винен...  З  тим,  що  несправедливо...  З  тим,  що  мусиш  миритись  в  принципі,  бо  мусиш  і  все!  З  тим,  що  хочеться  кричати  зупинись,  ти  робиш  помилку,  ти  все  робиш  не  так,  геть  як  я....  робитиму....  згодом....  уже  зі  своїм  життям....

 *****
          "Я  не  уявляю  собі,  щоб  ти  через  мене  колись  могла  плакати".    – Зберігаю  мовчання.  Уявляти  не  потрібно,  я  вже  плакала.  Але  скоріш  через  себе,  через  якусь  незнайому  мені,  мабуть,  хорошу  навіть  дівчинку,  яка , на  відміну  від  мене,  там,  де  потрібно,  і  невблаганність  долі  до  мене  в  той  час.  Як  там  мовилось  десь:  "Якщо  ти  невезуча,  то,  певне,  я  невдаха".  

 *****
            Тоді  у  свої  20  я  знала,  що  відстань  та  стосунки  -  це  квінтесенція,  приречена  на  фіаско!  Так  говорив  і  ти.  Мабуть,  у  нас  в  обох  був  поганий  досвід.  
            Береглась  від  твоєї  зваби.  Не  вбереглась.  Пересилю  себе.  -  Пересилила.
            В  таких  випадках  боляче  чути  слово  "подруга"...  Краще  б  шукав  замінники!  Ти  не  шукав...    А  згодом  і  зовсім  перестав  вживати...  І  зник,  кудись...  у  своє  відроджене  з  руїн  старе-нове  життя.  
          Мабуть,  тоді  була  твоя  саме  та  мить  під  назвою  "шлях  не  вірний".  Хоча  не  мені  про  це  судити....
          Свій  "невірний  шлях  "  я  також  успішно  знайшла....    Трішки  згодом...
          Але  це  все,  скоріш,  відносно,  так  як  не  буває  хибних  доріг,  усі  дороги  вірні,  усі  несуть  в  собі  досвід.  Головне, не  збитися  зі  шляху,  а  яку  стежину  вибирати,  то  вже  особиста  справа  кожного,  а  частіше  діло  випадку.
            
 ****
Зараз  мені  22  і  я  вже  іншої  думки.  Стосунки  на  відстані, можливі,  навіть  не  так,  треба  ламати  відстані,  заради  тих,  з  ким  почуваєшся  живою....  Як  я  вже  казала,  прощання  наступає  скоріше,  аніж  усвідомлення  власних  почуттів  та  помилок.
          Тепер  я  двічі  знаю,  що  таке  відштовхувати  людину  через  страх,  спричинений  невдалим  досвідом  у  минулому.  Життя  не  трафаретка.  Не  варто  калькувати  історії!  Суть  одна,  та    люди  ж  то    інші!  

 ****
Я  змусила  себе  забути,  що  десь  там  є  така  людинка,  яку  б  хотілося  міцно  обійняти  і  забрати  собі.  Змусила  не  думати,  що  це  все  несправедливо.  Змусила  змиритись  з  тим,  що,  як  на  мене,  неправильно.  Я  стерла  почуття  і  емоції,  залишила  лише  слово  "друг",  яке  навіть  тоді  звучало  фальшиво.  Можливо,  ти  не  згідний,  але  людина,  якою  нишком  милуєшся,  яку  кортить  цілувати,  пестити,  з  якою  хочеться  кохатись  -  це  вже  не  друг.  Друзів  достатньо  просто  любити,  а  тебе  хотілося  вкрасти.  
                
 ****
Дев’ять  днів.  Два  роки....    Тих,  кого  знаходять  у  пітьмі,  не  забувають.  Для  мене  ти  виявився  яскравим  сонячним  спалахом.  І  я  не  забула,  ані  деталей,  ані  відчуттів....    Та  я  -  колекціонер  спогадів.  Що  з  мене  візьмеш?
              
 ****
 Є  люди – сторінки.  А  є  Люди –  глави.    Ніколи  заздалегідь  не  знаєш,  хто  з  них  цінніший.  Зате  тепер  я  б  вирвала  пів  книжки,  аби  лише  одна  затерта  сторіночка  залишилась  на  місці.  

 ****
            І  Гензель  сказав  Гретель:  "Давай  кидати  хлібні  крихти.  Так  ми  зможемо  знайти  дорогу  додому".  Так  добре,  коли  є  хтось,  хто  кидатиме  крихти, хто  приведе  тебе  назад.  Кажуть,  збитися  зі  шляху  на  краще.  Та й,  в  принципі  все,що  не  робиться,  все  на  краще,  чи  не  так?  Але  найгірше –  втратити  мету  подорожі,  втратити  себе.  Ми  є  капітанами  власних  кораблів.  У  нас  завжди  є  вибір.  І  ми  спрямовуємо  свої  судна  туди,  куди  нам  підказує  серце.  Але  так  не  завжди.  Наші  дороги  переплітаються  з  дорогами  інших  людей,  тому,  часом,  керуємо  ми,  а  інколи  за  штурвал  беруться  інші  люди,  забирають  наші  серця,  і  тоді  ми  втрачаємо  себе.    Як  добре,  коли  ті,  кого  ти  пускаєш  за  кермо  свого  корабля,  прямують  з  тобою  одним  курсом.  Але  що  робити,  коли  ти  втратив  себе?    Коли  таке  трапляється –  є  два  шляхи:  знайти  ту  людину,  якою  ти  був,  чи  забути  її  повністю.  І  ти  опиняєшся  на  роздоріжжі.  Який  шлях  ти  обереш?  Злякаєшся?  Чи  кинеш  виклик  долі?  Хто  буде  поряд,  коли  ти  загубишся  у  пітьмі?  Чи  знайдеться  людина,  яка  виведе  тебе  за  руку?  Найчастіше  ми  зустрічаємо  найдорожчих  людей  у  пітьмі.  Просто  вони  там  світяться,  немов  зроблені  з  фосфору  й  заряджені  сонячним  світлом.  І  ти  питаєш  себе  -  а  що  вони  роблять  у  цій  темряві?  --

 ЧЕКАЮТЬ  НА  ТЕБЕ!
          Недаремно  ж  кажуть,  що  лиш  в  темноті  видно  зірки,  і  ці  зірки  приведуть  тебе  додому.
          Скажеш, випадковість? – Випадковості  не  випадкові.  І  те,  що  трапилося  одного  разу,  може  не  відбутися ще раз, а  те,  що  трапилось  вдруге,  обовязково  станеться  втретє.

 ****
          Значна  частина  нашого  життя –  це  серія  картинок.  Вони  пролітають  повз  нас,  наче  вогні  нічного  міста,  але  інколи  мить,  одна-єдина  мить,  приголомшує  нас.  Врізається  в  пам’ять.  І  ми  розуміємо,  що  цей  момент  не  просто  чергова  промайнувшина  за  вікном,  ми  знаємо,  що  ця  мить,  кожна  її  часточка,  житиме  вічно.  Ти –  для  мене  є  саме  такою  миттю.
  
 ****
        Ти  приїдеш?  І  ти  тепер  один?  Мені  за  тебе  боляче.  А  в  душі  прокинувся  егоїзм.    Малесенький  шанс.  Ти  навіть  про  це  не  думав?  Тобі  було  достатньо  приїхати,  обійняти?  Так.  Мені  також....  Лукавити  словами  на  папері  зле.  Він  же  не  червоніє.  Бог  з  ним.  Писатиму, як  є.  
          Ні!  Ні  і  ще  раз  ні!  Я  знала,що  так  буде!  Знала,  що  вона  не  для  тебе!  Знала,що  ти  себе  губиш!  Відчувала,  що  це  не  твоє!  І  мені  було  прикро  чути,  що  тобі  болить.  Але  я  втішилась  за  тебе....  І  за  себе...  У  мене  з’явився  шанс,  малесенький,  трішки  мати  тебе....  трішечки....

 ****
І  ти  приїхав.  Це  ніби  сон.  І  я  не  вірю.  І  неважливо, хто  ти  мені.  Ти  тут.  І  я  знову  боюсь  тебе  втратити  і  сумую,  сумую  з  першої  хвилини...  і  всередині  море  почуттів,  які  роздирають,  тисячі  історії,  сумних  і  радісних....  Та  я  мовчу.  Я  так  боюсь  тебе  сполохнути.  Боюсь  торкнутися.  Але  я  вже  все  знаю,  знаю  заздалегідь,  що  цілуватиму,  що  не  зможу  відірвати  погляду  ,  нагрітись,надихатись,  відпустити....  Я  знаю,  як  це.  І  захисні  механізми  працюють.  Вони  мусять.  Події  двох  років  навчили  замикати  себе  у  клітку.  Навчила  хвороба.  Навчили  люди.  Хтось  із  відомих  писав,  що  дуже  важливо  вміти  в  потрібний  момент  себе  ув’язнити.  А  особливо,  якщо  ти  є  такою  людиною,  як  от  я.  Надто  емоційна,  надто  відверта,  надто  вперта  стосовно  власного  щастя.  
        Одна  дорога  людина  сказала  мені,  що  я  загублю  себе  в  книжках.  Інша  сказала,  що  я  можу  вбити  за  три  дні  надмірним  ритмом  спілкування  та  емоційною  навантаженістю.  Хтось  говорив,що  я  надто  добра.  Хтось, що  надто  наївна.  Були  ті,  для  кого  надто  складна.  Забагато  філософствую.  Забагато  думаю.  Забагато  пишу.  
        З  усього  цього  я  зробила  висновок,  як  писала  Полозкова,  перефразую,  що,  певне,  нікому  не  вдасться  біля  мене  надовго  втриматись,  так  як  мені  самої  себе  забагато,  а  іншим  мене  взагалі  з  надлишком.   
        Тому  я  вчусь  замикатись  у  клітку.  Менше  філософствувати,писати,  відкриватись  в  принципі.  Менше  думати  і  взагалі  усе  менше....  Зізнаюсь,  вдається  погано.  Я  свого  роду  печальний  паяц.  Чи  то  яскраве  сонце  з  сумною  душею.  Важко  бути  і  тим  і  іншим  водночас.  Але  я  б  назвала  це  гармонією.  Шкода  лише,  що  люди  бачать  лише  той  бік  мене,  який  їм  вигідніше  бачити.  Люди  обмежені  і  міркують  шаблонами.  У  них  усе  або  біле,  або  чорне.  А  в  мене  в  душі  веселка.  Море  емоцій,  аби  ділитись,  океан  думок,  і  неосяжні  космічні  простори  тепла.  
          Мій  тато  каже,  щоб  я  менше  відкривала  своє  серце  дешевим  людям,  тим,  кого  погано  знаю,  або  тим,  хто  цього  не  вартий.  Мама  каже  менше  віддаватись.  Так  говориш  і  ти.  Але  в  мене  душа-проститутка. Я  часто  так  жартую.  І  часто  надто  наївна,  аби  вчасно  відчути  фальш.  Мене  все  життя  використовують  як  слухача,  першу  моральну  допомогу,  психотерапевта,  радника,  жилетку,  в  яку  б  хотілось  поплакатись,  а  комусь,  як  в  одному  з  моїх  улюблених  фільмів  говорилось,  "потрахатись".  Навколо  ті,  хто  тебе  споживає  як  продукт,  щось  на  зразок  презерватива.  Використав – викинув.  
Виходить  цікава  річ.  Замикати  себе  у  клітку  людині-екстраверту  нереально  важко.  Відкриватися – нереально страшно.  Тому  таки  відкриваюсь.  Не  завжди  відразу.  Але...  Говорять  ще,  що  бомба  двічі  не  влучає  в  одну  й  ту  ж  саму  воронку.  Влучає,  ще  й  як.  Іноді  навіть  не  двічі.  Від  того  й  страх.  Набиті  гулі  від  грабель,  коли  вони  вже  б'ють  тобі  по  чолі  вдесяте,  болю  вже  не  відчуваєш,  лише  звук  удару.  
  
 ****
Навчись  бути  безтурботною!  Лови мить! (Як писав старина Хайям).  Легко  сказати.  Важко  зробити.
Якось  давно,  я  дуже  хотіла  бути  поряд  з  однією  людиною.  І  мрія  здійснилась.  Я  була  безмежно  щаслива.  Але  з  першої  ж  миті,  коли  я  торкнулась  цього  щастя,  в  душі  оселився  страх  втрати,  який  ятрив  мені  серце  щохвилини.  Я  не  могла  їсти,  спати  і  навіть  насолодитись  тим,  що  маю,  я  просто  знала  -  цьому  прийде  кінець.  
Жити  моментом  важко.  Але  ж  завтра  може  не  настати!  Тому  треба  вчитись.  Поки  що  не  вмію,  вибач.    Страх  втрати  завжди  псує  мої  миті.    Так  ось  і  в  нашому  випадку.  Що  тоді,  що  тепер.
Що  таке  дев'ять  днів?  -  Двісті  шістнадцять  годин,  дванадцять  тисяч  дев'ятсот  шістдесят  хвилин,  сімсот  сімдесят  сім  тисяч  шістсот  секунд.
А  що  таке  тринадцять?  триста  дванадцять  годин,  вісімнадцять  тисяч  сімсот  двадцять  хвилин,  один  мільйон  сто  двадцять  три  тисячі  двісті  секунд.
            Різниця  ніби  невелика.  Проте  і  її  недостатньо.  І  вона  ніщо,  поряд  з  тими,  кого  не  хочеш  відпускати  в  принципі.  

 ****
        Чому  я  на  тебе  дивлюсь,  коли  лежиш  з  закритими  оченятами?  -  Чесно?  -  У  мене  таке  вдруге  в  житті.  Ти  друга  людина,  якою  я  не  можу  намилуватись.  Намагаюся  запам'ятати  кожен  міліметр  твого  обличчя.    Закарбувати  в  памяті.  Сфотографувати.  І  я  шукаю  питання,  чому  так?  -  Мабуть,  від  невимовної  ніжності.  
          Біля  тебе  засинається.  І  навіть  спиться.  Хочеться  прокидатись  поруч.
          Тебе  приємно  цілувати,  обіймати,  пестити,  і  ти  чудовий  коханець!  Ніжний,  чуттєвий,  незабутній.  Ти  -  моя  втілена  фантазія  дворічної  давності.
          Ти  кажеш,  що  я  тішу  твій  егоцентризм?  -  Я  ж  не  навмисне.  І  це  не  компліменти,  бо  їх  говорять  з  корисливих  цілей.  А  я  констатую  факти.  Ти  -  красивий  і  схожий  водночас  на  ніжного  янгола,  яскраве  сонечко,  пухнастого  кота  і...    справжнього  чоловіка,  хоча  я  б  не  продала  тобі  алкоголю  та  цигарок…  (:    

 ****
        З  тобою  просто  і  легко.  Розумію  тебе  з  пів  слова,  неначе  знаю  усе  життя.  
        Я  хочу  читати  те,  що  читаєш  ти,  дивитись  те,  що  дивишся  ти,  слухати  те,  що  ти  слухаєш,  насолоджуватись  тим,  що  ти  твориш.  І  не  тому,  що  хочу  підлаштуватись  чи  сподобатись.  Просто  мені  також  усе  це  подобається.  Але  ми  ж  не  близнюки.  І  є  ще  досить  інших  речей,  які  нам  до  вподоби.  У  кожному  з  нас  захований  цілий  світ.  По-своєму  цікавий,  в  дечому  схожий,  в  дечому  відмінний.  
          Ти  часто  розповідаєш  про  свою  роботу.  Розумію  місцями, зізнаюсь.  Але  слухаю.  Ти  так  натхненно  про  це  все  говориш,  що  слухати  одне  задоволення.  Це  ж  так  чудово,  слухати  людинку,  у  якої  сяють  очі  від  захвату.
          Коли  ти  спиш  -  мені  зовсім  не  сумно,  коли  працюєш  -  також.  І  я  не  прагну  твоєї  уваги  і  зосередження  на  мені.  Достатньо  того,  що  ти  поряд.    
        З  тобою  можна  дурачитись  і  розмовляти  про  серйозні  речі.  Ти  не  вважаєш  мене  смішною,  дивною,  неправильною.  Але  ти  ще  так  мало  про  мене  знаєш...  А  коли  знатимеш  більше?  -  Чи  змінеться  твоя  думка?  Чи  не  клеїтимеш  ти  бірок?  Не  говоритимеш,  як  усі  інші,  що  я  надто  багато  думаю,  філософствую,  переймаюсь,  відкриваюсь?
          Усім  хочеться,  аби  їх  приймали  такими,  якими  вони  є.  А  коли  знаходяться  ті,  хто  приймає,  ти  починаєш  змінюватися  на  краще,  заради  цих  людей,  адже  вони  вже  люблять  тебе  такою,  якою  ти  є.  І  ти  прагнеш  стати  ще  кращою!      
  
 ****
            Що  означає  фраза  "займатися  коханням",  "кохатися"?  На  скільки  я  знаю  -  це  похідне  від  слова  "кохати"?  Якщо  прискіпливо  вдатись  до  деталей  та  провести  паралелі,  то  чи  можна  "кохатися"  з  людиною,  в  яку  не  закоханий?  
Чи  це  просто  слова?  Сотні  слів,  які  втратили  своє  первинне  значення  вже  давно,  стали  говоритись  надто  часто,  надто  не  до  теми,  чи  просто,  аби  пом'якшити  дещо  брутальну  фразу  "трахатись",  чи то  зовсім  банальне  "займатись  сексом".  А  може  слово  "кохатися"  вживають  ті,  хто  просто  любить  красиві  фрази? 
– Я  тебе  дуже  люблю  як  дорогу  мені  людину,  але  то  трішки  інша  любов,  ти  знаєш. 
 Знаю.  І  знаю,  що  тобі  не  потрібні  зараз  стосунки.  Тим  паче  стосунки  на  відстані.  Хоча  я  вже  давно  не  вважаю  це  проблемою.  Але  не  в  тому  річ.  Річ  у  тому,  що  ти  потребуєш  світла,  тепла,  нових  позитивних  емоцій,  і  як  не  дивно,  спокою.  Хоча  тебе  самого  лякає  перспектива  цього  спокою.  І  ти  відчуваєш  самотність,  від  якої  відвик,  до  якої  не  звик.  Ти  просто  виснажений  невдалими  стосунками,  купою  подій  та  емоцій,що  звалились  на  голову.  І  постійно  сам  собі  суперечиш,  і  часто навіть  не  помічаєш  цього.  Як  я  тебе  розумію.  Хоча  я  завжди  всіх  розумію.  Інших  зрозуміти  легше, ніж  себе.  Тим  паче  я  вже  все  це  пережила.    За  цей  рік.  І  самотність,  і  розгубленість,  і  суперечності,  коли  шукаєш  тепла  і  сонця  в  минулому,  випадкових  людях,  нових  знайомствах,  трохи  тепла....  Хоча  в  принципі  не  хочеться  зв’язувати  себе  з  кимось  знову,  бо  ще  щемить  у  грудях,  але  й  засинати  наодинці  якось  холодно.  А  всі  ці  випадкові  люди-батарейки,  які  тебе  заряджають  своєю  енергією,  не  завжди  готові  до  схеми  "привіт-бувай"  чи  знову  ж  "друг-коханець-друг".  І  знову  всі  ці  безкінечні  пусті  шаблонні  фрази,  які  в  принципі  не  несуть  ніякої  істини,  лише  суцільні  ярлики,  "хороший  знайомий",  "дорога  мені  людина",  "близький  друг".  Це  я  на  прикладі  дівчини.  Перефразуй.  Усе  виглядає  так  само  і  з  чоловічого  боку.
            Але  я  все  розумію.  І  я  аж  ніяк  не  хочу,  аби  ти  почувався  винним.  Ніхто  не  винен,  що  я  вже  рік,  як  вільна,  що  мені  недостатньо  дружби  з  тобою  після  усього,  що  відбулось,  адже,  як  я  вже  згадувала  вище,  друзів  достатньо  просто  любити,  а  тебе  хочеться  вкрасти,  цілувати,  обіймати,  прокидатися  поряд.  І  я  відчувала  те  саме  два  роки  тому.  Тільки  було  забагато  принципів  щодо  сексу,  страхів  щодо  стосунків  на  відстані,  і  все  було  просто  невчасно.  В  принципі,  як  і  зараз.  Усе  невчасно.  Ніхто  не  винен,  що  я  теж  одна  з  тих  людей-батарейок,  які  тебе  заряджають,  але  не  вміють  приймати  спрощені  схеми  сучасного  життя,  коли  тебе  перекидують  зі  сходинки  на  сходинку,  наклеюючи  кожного  разу  нові  ярлики,  називаючи  словами,  які  не  несуть  в  собі  нічого,  окрім  набору  звуків,  які  вловлює  слуховий  рецептор  чи  зоровий  канал.    
            Тому  мені  було  важко  з  першого  дня,  захисні  механізми  спрацювали,  я  закривала,  як  уміла,  найвразливіші  сторони  свого  "я",  боячись  надмірної  відвертості,  слів,  що  застрягали  в  горлі,  сліз,  які  тобі-таки  вдалось  відчути  на  смак  та  дотик.  Мені  не  хотілось  тебе  відпускати.  А ти  ще  більше  ятрив  душу  тим,  що  не  хотів  їхати.  Так  важко  було  часом.  Адже  це  називається  інтрижка,  короткочасний  роман....  Знову  ярлики  та  бірки.  Невдалі  дурні  слова.  Я  змінювалась  в  обличчі,  ставала  відчуженою,  постійно  чуючи  від  тебе  якісь  дивні  речі,  то  одні,  то  інші,  цілком  несумісні.  Запитувала  себе, коли  ти  жартуєш?  А  коли  відвертий?  Часом  ти  жартував  невдало  щодо  важливого  і  трепетного.  В  такі  моменти  відчуття  насправді  якісь  паршиві.  Це  щонайменше  дивно,  слухати,  наприклад,  про  якесь  там  твоє-моє  знову  окреме,звісно  ж  окреме,  особисте  життя, знаходячись  з  тобою  в  ліжку.  Це  реальне  садо-мазо.  І  це  чомусь  не  смішно. І  недоречно  в  такі  моменти.  Інколи  краще  мовчати,  адже  ти  ніколи  не  можеш  знати  точно,  як  відреагує  людина  на  твої  слова,  жарти,  погляди,  а  особливо  тоді,  коли  ти  не  зовсім  впевнений,  як  вона  ставиться  до  тебе,  ким  ти  для  неї  є,  та й,  в  принципі,  людину  то  не  зовсім  і  знаєш.
                  
 ****
          Часом  я  задаюсь  питанням.  -  А  що  б  було,  якби  ми  жили  в  одному  місті?  Ми  говорили  про  це  тоді  багато  і  тепер  трішки.  Але  ми  не  знаємо.  І  не  дізнаємось,  мабуть.
          Усе  минає,  притуплюються  відчуття,  хтось,  як  на  мене, дурний  сказав,  що  відстань,  вбиває  навіть  пристрасть.  Як  на  мене  відстань  не  вбиває  нічого.  І  взагалі,  вона  є  смішною  перепоною  на  шляху  до  щастя.  Але  я  не  збираюсь  переконувати  когось  у  цьому  чи  нав’язувати  думку,  до  якої  прийшла  не  відразу,  і  дорога  ця  була  важкою.

 ****
            В  будь-якому  випадку  втратити  себе,  натхнення,  пристрасть,  вміння  закохуватись,  дарувати  ніжність  та  тепло,  відчувати  себе  живою  -  це  трагедія.  Але  віднайти  усе  це  знову  -  єдине, про  що  можна  мріяти.  Цього  року  я  мріяла  відчути  ще  раз  усі  ці  прекрасні  речі.    Бути  з  кимсь,  хто  допоможе  розбурхати  давно  забуті  почуття.  Моя  маленька  мрія  здійснилась.    І  якщо  це  трагедія,  то  нехай.  Нікому  її  не  віддам.

 ****
          І  я  люблю  тебе,  ось.  
          Як  добре,  що  в  українській  мові  є  безліч  цих  смішних  порожніх  слів:  закоханість,  пристрасть,любов,  дружба,  кохання.  Чесно?  -  Я  не  хочу  давати  назву  своїм  почуттям  до  тебе.  Чи  чути  якусь  твою  класифікацію. Не  існує  слова,  яке  б  влучно  передало  моє  ставлення.    І  мені  зовсім  не  потрібно,  аби  ти  почувався  винним  або  виправдовувався  переді  мною.  Адже  це  просто  довжелезна  сповідь.  Десь  недостатньо  обдумана,  десь  надто  емоційна,  десь,  можливо,  недоречна.  Таке  пишеться,  аби  стало  легше,  і  ховається  у  шухляду.  Але  ти  заслужив  відвертості,  щирості,  правди...  Я  хочу,  аби  ти  був  щасливим,  прокидався  таким  і  засинав.  Аби  ти  посміхався  і  сяяв,  аби  було  для  кого  і  заради  кого.  І  можеш  навіть  наклеїти  на  мене  бірку  дорогої  людини,  колишньої  коханки,  близької  подруги,  та  кого  завгодно.  Ти  лиш  мені  про  це  не  кажи.  Від  тебе  чути  таке  зараз  якось....  якось....  немає  слів...  от....  
            У  мене  були  стосунки.  І  безліч  людей  повернулось  в  моє  життя  знову.  Вони  продовжують  повертатись.  Дехто  говорить,  що  ми  ніколи  не  зможемо  бути  друзями  (або  кимсь  більшим  або  ніким),  інші  кажуть,  ти  мені  як  сестра,  дорога  людина,  ще  хтось  вважає  мене  чужою,  а чи то  хорошою  знайомою,  хтось  називає  це  відроджене  спілкування  дружбою.  Коли  ти  просто  любиш  цих  людей  з  минулого,  тобі  вже  трішки  все одно,  як  вони  тебе  там  називають.  
            Я  тебе  не  просто  люблю.  А  якось  по-особливому.  І  так, як  ти  сказав  підчас  однієї  з  наших  останніх  розмов, –  коли  я  виключаю  скайп,  в  цій  темряві  ночі  мені  більше  немає  для  кого  сяяти.  
          Ти  вибач,  якщо  щось  не  те  сказала,  зачепила,  зробила  тобі  боляче....  Головне, не  віддаляйся,  не  лякайся  і  не  зникай!  Якщо  у  тебе  все  буде  добре  і  ти  будеш  щасливим,  якщо  раптом  знайдеться  хтось,  для  кого  ти  зможеш  сяяти  там,  а  ця  людина  обовязково  знайдеться,  то  я  дуже  за  тебе  втішусь.  Хоча,  зізнаюсь,  це  буде  трішки  боляче.  Папір  не  червоніє,  тому....  Не  знаю,  що  ще  сказати.  Ти,  певне  вже  втомився  читати.  Але  моя  пристрасть  до  графоманства  невиліковна,  на  жаль,  хоч  і  не  лікує  насправді  ні  краплі.  
              Посміхайся!  Сяй!  Адже  ти  один  з  найкращих  людей,  які  мені  траплялися.  Ти  моє  малесеньке  персональне  диво.  Ти  п'ятої  групи  крові.  У  тебе  є  кріплення  для  крил.  І  твоя  посмішка  заразна.  А  радість  та  позитив  передається  повітряно-крапельним  шляхом,  візуально  і  навіть  на  слух.  
          І  що  б  там  не  було,  а  зараз  шкода  лише,  що  не  можна  прилітати  щоночі,  зігрівати  тебе  своїм  тілом  і  пильнувати  твій  зовсім  неспокійний  сон,  вдихати  запах  твого  волосся,  просто  дивитися  на  ці  довгі  чорняві  вії,  під  якими  спочивають  найусміхненіші  в  світі  оченята.  
          Таких,  як  ти,  більше  нема.  Усі  люди  особливі.  А  ти  ексклюзивний.

 ****
            І  ще,  накінець.  Як  писала  Франсуаза  Саган  у  повісті  "Янгол-охоронець":  "Я  згадувала  про  касту,  описану  Прустом:  його  волосся  було  схожим  на  ніжні  пір'їнки,  а  шкіра  на  дорогу  тканину.  Людина,  з  якою  ти  проводиш  ніч  в  одному  ліжку,  в  якусь  мить  обов'язково  стає  для  тебе  ближче  за  всіх  інших."

 ****
   Прощатися  з  тобою  на  пероні  Івано-Франківського  вокзалу  було  важче,  аніж  прощатися  два  роки  тому  в  Одесі.  Краще  би  ти  мене  образив  чимсь,  і  я  на  тебе б дулась.  Мабуть,  тоді  було  б  легше  стримувати  сльози  та  посміхатися  всупереч  усьому…

 ****
 Потяги...  Довгі  й  похмурі.  Вокзали...  Красиві  й  не  дуже.  Метушливі  люди.  Туди-сюди....  І  так  без  кінця.  У  кожного  з  них  своя  маленька  історія  зустрічей  чи  прощань....  Повсюду  валізи.  Сльози  щастя.  Сльози  болю.  Посмішки:  вимушені  й  тремтливі,  щасливі  й  разючі.    Обійми:  надто  міцні,  аби  вхопити  на  прощання  ще  квант  тепла,  надто  міцні,  аби  вхопити  той  квант  нарешті!  Поцілунки.    О  ні!  Я  краще  мовчатиму  про  поцілунки!  З  ними  на  вокзалах  найважче.  Що  може  бути  печальніше  поспішних  поцілунків,  таких  сполоханих  і  невпевнених,  наче  просто  недоречних?    Коли  не  можеш  надихатись,  надивитись,  увібрати  ще  трішки  запаху,  трішки  душі...  

 ****
 Потяги...  Генератори  почуттів.

ID:  303585
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.01.2012 21:20:57
© дата внесення змiн: 08.01.2014 18:29:19
автор: Інга Хухра

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Tauri, Лія Лембергська
Прочитаний усіма відвідувачами (2248)
В тому числі авторами сайту (17) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Warik666, 01.01.2012 - 22:25
"Кохання виростає тільки з міцної дружби, спорідненості душ, спільності поглядів та інтересів, паралельності прагнень. Кохання - це те, що виникає з часом." 12

Але ще скажу дещо. Кохання - це УСВІДОМЛЕНИЙ вибір бути з якоюсь людиною, здатність ставити пріоритети тої людини вище за свої, здатність іти на компроміс. Так, погоджуюся, що кохання не падає на голову, як грім серед ясного неба. Але кохання - не тільки результат довгої міцної дружби і спорідненості душ, поглядів, а і результат тяжкої праці над стосунками.
 
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Звичайно, що ти правий, це справді результат праці... тяжкої.... взагалі стосунки в принципі - це праця...
 
Tauri, 01.01.2012 - 21:49
Немов щоденник з життя який хочиться читати і читати, прожити ті емоції і відчуття give_rose
 
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
flirt 20 шчиро вдячна, але то не щоденник, всього навсього лист, який не потребує відповіді... І проживати таке.... бажати комусь,хз.... не знаю... можу побажати лиш зустрічати таких людей, яким хочеться пписати і присвячувати такі речі...
 
Tauri, 01.01.2012 - 21:46
a25 одна з геніальних речей smile
Настіки щиро cry що не можливо відірватись 12
 
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, ріал curtsey
 
Андре Ільєн*, 01.01.2012 - 21:41
Дуже гарно smile Мені сподобалось 12 22 23 23 23
 
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вам навіть вистачило терпіння дочитати? smile Якщо так, то дякую. Правда, хотілось би трішки детальніше про враження від прочитаного apple
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: