Твоїм струнким,
замріяним віршам
я пристань побудую.
Щоб ці води
несли їх спокоєм
одвічним тільки нам,
як вісників добра,
кохання, згоди…
Вірші-човни –
увагою вітрів
замучені
в далеких межигір’ях…
Чому ж я їх
ще досі не зустрів,
так довго десь блукаючи
в зневір’ї?
А може… ні?
Вони десь у порту,
під маяком, де затишок і…
доля.
Бо зрозумівши
істину просту,
можливо,
вже не захотіли волі,
щоб падати
з розхристаних небес
краплинами
чи радості, чи горя,
в долоні двох,
що під дощами десь
так мріяли
про свій причал у морі!..
Я пристань побудую
для віршів.
Вони пливуть.
Бо, мабуть, це далеко.
Маяк закінчу –
адже до снігів
щоб міг гніздо
побудувать лелека…
спасибі за високу оцінку. 
- розумію, що "надзвичайно" - це авансом 
Що ж - намагатимемося виправдати 
