Стара хатинка в полі сумувала,
Горіло вогнище в саду біля яру,
Дівчина в вишиванці щось співала,
Співаючи кляла ту доленьку свою ...
Стояла мертва тиша перед ранком,
Чумацький шлях дорогу всім світив,
Цей спів її солодкий , трепетливий,
Мене зачарувавши ніжно грів …
Слова, слова такі що душу розривали,
Шматками рвали даючи лиш жаль,
Вона співала як коханого забрали.
Забрали й закували в міцну сталь …
І все закінчилось фатально,
Вона померла, він нажаль не встиг,
О Боже, і чому ж все так брутально,
Чому ніхто їх двох не застеріг …
І чародійка щастя нагадала,
Напевно бачила їх долю, але зла
Та відьма що дівчині набрехала,
Спалити б її в вогнищі до тла ...
Защебетав вже соловей. Прийшов світанок,
Замовкла мавка і затих солодкий спів,
Відкривши очі подививсь на ганок ...
Нестало подиху що ніжно мене грів...
Змінилось все, і в хаті дах опавший,
І враження що там ніхто не жив
Уже сторіччя, мить назад стояв ж я ...
А зараз дві могили серед жнив ...