У рибній заводі, де плесо,
Ікрою сходять карасі.
Життя чіпляє, наче лезом,
Я ж тут, як риба, у воді.
Хвостом, плавцями ледь махаю,
Повітря – голуба вода.
До когось стиха озиваюсь,
Навколо – рибна німота.
Життя, що трактор, давить пресом,
Кого розчавить, кого – ні.
А в рибній заводі, де плесо,
Вже жирні граються лящі.
Враз серце стиснулось від туги:
Були то люди, не лящі,
Їх так багато – геть усюди…
А я вже плаваю в багні.
Сиджу на плесі і здригаюсь:
Людей я бачив, чи їх клон?
Нарешті зовсім просинаюсь...
Як добре, що то був лиш сон.
