Скінчилась вистава, погасли вогні,
Затихли і оплески, і сміх дитячий.
Циркач-ліліпут у щасливому сні
Велетнем раптом себе побачив.
Одразу маленьким став його дім,
В якому так довго він був нещасливим,
Тепер ліліпута вважають усі
Великим і добрим, і справедливим.
Не чує він слів, тих, що гострі, як ніж,
Отруйні, неначе зміїні жала,
Бо ті, що сміялись над ним раніш,
Чи то полякались, чи заповажали...
Вражає усіх його вигляд і зріст,
Тепер йому заздрить ледве не кожен,
І тільки одне в нього, як і раніш, –
Костюм підходящий купити не може.
Скінчилась вистава, погасли вогні,
Затихли і оплески, і сміх дитячий.
Циркач-ліліпут у щасливому сні
Велетнем раптом себе побачив.
Та ранок вітрила підняв голубі,
Кімнату у сонячне світло закутав...
Шкода, що він велетнем снився собі,
Бо як прокидатись йому ліліпутом...
