Вірять: ніч пред Новим роком –
Це доба великих див.
У цей час безшумним кроком
Дід Мороз у дім забрів.
І блука білобородий,
Поки всі домашні сплять,
Поки спить уся природа,
Поки зорі ще горять.
Аж Ялинку серед зали
Він прекрасную уздрів.
Так прегарно її вбрали,
Що, немов царицю стрів.
Знизу висять кульки скляні
Із зображенням Різдва,
Зверху – стрічки полотняні
Білі свічки обвива.
Зверху донизу гірлянди
Опускаються кільцем.
Червоніє, мов троянда
Вгорі зіронька вінцем.
І стоїть, як та цариця,
Нікого не підпуска,
Наче красная дівиця,
Горда, зелена, пряма.
Дід Мороз озвавсь до неї:
„Гей, Ялинко! – запита, –
Маєш гарні привілеї,
Як ся будеш ти жива?”
І на те йому Ялинка
Сатирично відказа:
„По-крулевськи! – не торбинку ж
Всюди знай пересува.
Чого треба, що турбуєш,
Бачиш – спати полягла!”
„Що таке? Чом вередуєш? –
Він здивовано пита. –
Як завжди, – дарую свято
Тим, хто вірить у мене.
Дітлахам, що в оченятах
Славна казка ще живе.
Тож дозволь мені покласти
Подарунки під гілки,
Щоб ко всім устигнуть вчасно,
Доки зійдуть всі зірки”.
І почав він викладати
Всі коробки під гілля.
„Подарунків так багато! –
Знову чваниться вона. –
Вони всі мене закриють –
Де подінеться краса?!”
„Скоро діти їх відкриють” –
Чемно він її втіша.
„Забери ці барикади! –
Тут обурилась вона, –
Не поставиш без завади,
Бо на це не згодна Я!”
„Чом ти зла така, Ялинко? –
Він запитує її, –
Одинока, мов билинка,
То й серчаєш без нужди?”
„Я – крулева цього свята! –
Так павичиться вона, –
Новий рік – мені присвята,
Я прегарна, преструнка!..
Коло мене всі танцюють,
А тебе й не спомина!
Мене люблять і шанують,
А для тебе – нішиша!
Ти примара безтілесна,
Бачив хто тебе хоч раз? –
Я ж – цариця піднебесна –
В центрі зали кожен раз!
І на мене вся увага,
І для мене всі вершки;
Символ свята я й розваги,
А тобі – усі шиши!”
Дід мороз собі всміхнувся
І бородку почесав,
Потім трохи обтряхнувся,
А вже потім одказав:
„Ти, Ялинко, не хвалися,
Головне – краса душі!
А без того, чепурися –
Все одно – самі шиши!
Дід Мороз один усього,
А ялинки – кожен рік.
Ся усохне, то нічого –
Буде нова на той рік”.
„Як ти смієш, чолов’яга
Так казати про мене?!
Звідкіля твоя відвага?
Ти – примара, і лише!
Я – цариця новорічна,
Я – володарка Різдва!” –
Знов одне вона курличе,
Та загублена душа.
Дід Мороз уже не чує –
Подарунки виклада.
Потім знову покочує
Свято вносить у дома.
І Снігуроньку-онучку,
Добру, лагідну малу
Візьме за біленьку ручку,
Щоби вчилася добру.
І підуть вони по світу
Людям щастя дарувать,
У містах вогні палити,
З Новим роком поздоровлять.
ID:
278572
Рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата надходження: 04.09.2011 12:14:41
© дата внесення змiн: 04.09.2011 12:32:22
автор: Олеся Василець
Вкажіть причину вашої скарги
|
