У небі якось бачила лелеку -
Летів у хмарах і пробуджував красу
Він поспішав далеко...так далеко,
Немов би не залишилось часу
Він загубився...Десь немає зграї
Та все ж летить, не відає страху.
Куди летить напевно сам не знає.
Перепочити сяде на даху
Он місто Прип'ять дивиться у небо
Ті мертві очі та суха земля,
Це місто мертве, але все як требя
Це знають всі, навіть усміхнене маля
По місту ходять люди мов би тіні
Їм вже нема тепер чого втрачать.
Окутані усім радіоактивним,
Вони живі?Не знаю що сказать.
Колись життя лилося тут потоком
Але його спинив людини хибний рух
І ця помилка не людська, жорстока
Розвіяла по місту мертвий дух
Наш страшний ворог, лютий та безбарвний
Не видимий для кожного із нас
Тепер карає кожного за дарма
Немов прийшов для нас всіх судний час
Мій любий друже, милий мій лелеко,
Чи ти побачив де відпочивав?
Чого ти знов летиш кудись далеко?
І залишатися ти знову тут не став.
Невже даремно вірять в мрії люди?
Невже даремно знову тут живуть?
Невже ніколи тут життя уже не буде,
І місце це всі проклятим назвуть?
Будь-ласка, повернися, мила птаха,
Не полишай надії у сердцях.
Нехай пролине часу все ж багато,
Ті повертайся і не кидай нас.
опубликовано 23 червня 2006року в газеті Авіатор.
