А вам відоме відчуття коли тебе просто розриває на шматки? І не від щастя, а від якоїсь невідомості… І ніби він є поряд, але все рівно самотня. Не впевнена... Важко. Не знаю що він придумає завтра. І навіщо ці слова про кохання? Навіщо то все? Скажи просто що хочеш зі мною провести пару вечорів і все. І ревнуєш… Для чого? Я ж не твоя. Хоча так би цього хотіла. Багато чого хотіла. Надіялась, сподівалась і мріяла. І в один вечір все обірвалось, згоріло, розвіялось…А ти робиш вигляд що нічого не сталось. А в мене всередині вже давно все згасло. І якби ти знав як ти робиш мені боляче. Кожним своїм словом і дотиком, кожним поцілунком і зустріччю. Знову самотня. Вечори провожу віч на віч з собою. А тобі так зручно і добре. Тому що ти не знаєш що таке самотність…І коли ти йдеш то не знаю чи побачу тебе ще…І як я можу бути впевнена чи довіряти тобі? Болить. Десь всередині…Так ніби хтось помаленьку відрізає шматочок серця. Немає настрою. Музика і гарячий чай…Порожня кімната і холод…Він долинає з вулиці через відкрите вікно. А я ніби чекаю що з ним прилетить хоч краплинка щастя. Хоч малесенька піщинка. А ти все пишеш…Кохана і любименька…А мені тільки капають сльози з очей. Ставлю смайлик в смс, а хочеться кричати…Від того що ти мене не розумієш. Від того що між нами прірва. І ніхто не хоче переступити назустріч… Впертий… Гордий…. Навіщо ж я тобі? А так аби було… Щоб відпочити і знати що ти комусь потрібен. А я як мала дитина чекаю тебе незважаючи ні на що… То все зовнішнє задоволення, емоції. А що ж всередині? А там самотність… Біль і пустота…. Все думаю про тебе. Чому так є? В когось все так легко і просто складається, а тут проблема на проблемі. Довгий шлях вже пройшла. Нема сили вже навіть плакати. А що сльози? То все емоції, які нічому не зарадять. Розум не може осягнути того що твориться в серці. Серце…Воно ніби живе окремим життям. Не підкоряється нікому і нічому. І йому так добре. Скучаю за тобою. Тому що більше нема за ким скучати. Всі здається забули про мене. Навіть важко подзвонити на пару хвилин щоб спитати як справи. А коли будуть проблеми, то потрібна допомога? А що з того що я добра і всім допомагаю? Того ж ніхто не цінує. І винагороди ніякої. У кожного своє життя. Нікому я не потрібна. А якби я взагалі десь пропала. Навіть б не замітив ніхто. Може колись і хтось згадає. Допомагаю вирішувати щось іншим, а своє життя пливе за течією. Нема кому порадити і допомогти. А так би хотілось щоб хтось вів за руку. Щоб хтось тримав і не відпускав. Щоб бути впевненому у завтрашньому дні. Так мало треба для щастя. А нема. Всі мої бажання залишаються лише бажаннями, а мрії – мріями. А що буде коли я розчаруюсь? Коли втрачу віру і надію? Все думаю про тебе…
тримайтесь..головне у житті втримати себе 
