Розсипала якось каміння осінь
І завела усе у жовтий сад.
Вона, вона нічого в нас не просить,
Бо скоро, скоро буде листопад.
Зимову сагу розіб’є холодний вітер
І вже не в силах щось змінить,
Але потрібно жити й вірити
Що завтра краща буде мить.
І як настане жадане завтра
В душу зазирне кохання
І буде ніжна надворі тепла весна
Буде ще палке бажання!
Не за горами тепле літо бродить
І квітне ароматами зілля.
І так життя, у вирі так, проходить,
Бо доля так збудована людська.
Душею, друже, ніколи не старій
І проганяй думки завжди погані;
Не заздри, твори добро, кохай та мрій,
Вперед іди до успіху, мети!