Ти знаєш як помирає сонце? Все починається спочатку, як і будь-що. Його життя, здається, таке недовготривале. Горизонт. Видніються перші промені.. Тьмяні, ледь помітні.. Відчувається холод… якесь тремтіння.. розпливчасті частинки… складається мозаїка. Одна частинка вдало доповнює іншу.. Все вище й вище над горизонтом піднімається сонце. Промінь за променем виринають «нізвідки». Варто було лише одному із променів «зробити перший крок». Сонце.. таке яскраве.. жовтогаряче. Неможливо дивитися. Засліплює очі своєю красою. А все чому? З кожною хвилиною воно стає більш довершеним, бездоганним. Тепло.. Сонце зійшло над горизонтом. Воно аж ніяк не поспішає.. повільно, крок за кроком піднімається все вище й вище. Остерігається.. щоб ненароком якась хмара не затьмарила його краси. Але зусилля марні. Від долі не втечеш. Затьмарить, сховає, укриє. «Неприємність» незабаром зникає, сонце піднімається все вище й вище. Та коли воно досягає своєї вершини – поступово втрачає сили.. І невпинно котиться вниз. Безповортно. Згасає.. Тьмяніє.. тепло майже не відчувається.. Сонце помирає. Але.. можна знову, набравшись сил, почавши з самого початку, знову піднятись на вершину. Та для цього потрібен час. Кохання. Спалах, крутий підйом, поворот, поворот, провалля.. Стоїть питання: поховати його чи дати шанс на відродження? Не помиліться, адже воно може згаснути назавжди.
19.10.11
