пробач мені те все,що було:
за те,що появилася в твоїм житті,
за те,що твоє серденько відчуло,
за те,що болю завдала тобі!
Ти зрозумій,не все так просто.
І я не знаю,що діється в моїй душі:
чи я люблю того відносно,
коли кохання вперше появилося мені.
Я посміхаюсь на людський розсуд,
але в душі у мене сильний біль.
Не зізнаюсь-страшний невільний осуд,
тому така далека моя ціль.
Але щовечора я гірко плачу,
сумую за тобою,милий мій,
хоч знаю,що для тебе значу,
та рідко чую голос твій.
Я знаю-тепер ти вже мені не віриш!
Я зізнаюсь!Я була не права,мені повір!
Я зачекаю,коли сторінку чисту ти відкриєш-
напмшеш ти на ній щасливий твір!
Якщо ж ти думаєш,що краще буде,
коли ми розійдемся назавжди,
якщо важливо,що про тебе скажуть люди-
я зрозумію,від мене більше не почуєш "ми".
Але ти знай,що все ж кохаю,
кохаю усім серцем лиш тебе,
і хоч не визнаю того,що знаю
я зрозумію,якщо ти призератимеш мене!
