- Вниз! тільки вниз! ,- думав шматок цеглини , вибравши своїм епіцентром чомусь саме її . Саме так в її життя впліталися великі проблеми . Сімнадцятирічна дівчина завжди виглядає , мов дартс , тобто не те що перетворюється із великого кола на маленьку крапку , але борщі варити на перший погляд точно не збирається. І коли в її житті траплялися великі проблеми , коли треба було тікати з дому ,вона розкидала на вулицях різне сміття : пусті пачки з-під цигарок , серветки , старі шорти , губну помаду , яка підходила тільки для того, щоб матюки писати на парканах , і таке інше. Робила вона це на перший погляд хаотично і ніби була хвора на голову , але сама пояснювала ( в голос і ні до кого, щоб чули усі одразу, але усі , навіть партійні демократи і ліберали , були впевнені , що це хвороба ) тим , що залишає по собі пам'ять у речах , якими користувалися і які в тій , чи іншій мірі знають про неї ( або здогадуються )і також можуть розповісти. Таким чином вона ставала вічною , ніби черга на прийом до губернатора і у той же час живою ,ніби Будда, коли він ще міг собі дозволити бути просто живим. Коротше , дівчина була, хоч родину створюй, або влазь у ту, яку створила вона .
- Вгору!тільки вгору! , - були витатуйовано у неї на передпліччі
- Які гори , ми живемо у рівнинній місцевості, із гір тут тільки смітники і бразильські серіали , - кричали їй
- Коли я поїду у Карпати , мене будуть вважати місцевою
Як на мене , це було залізно.
Але шматок цегли мав свою задачу , поставлену звісно не таджикським робітником , якому було впадло виносити розтрощену стіну , а якимось цегляним диктатором , який ніби віддав наказ за номером «червонийпаралеліпіпед» і наказ цей треба виконувати. Так от наш шматок був фанатиком своєї справи , бо вниз він летів швидко, ефективно і без питань. Така цегла ніколи не знає, але завжди залишає пам'ять про себе , але стійкішу ніж людська,бо є частиною природи і просто до цієї природи повертається після вимушеної перерви.
- Вниз! тільки вниз! , просвистів у повітрі цегляний воїн. Завдання було виповнено. Жіноча і цегляна пам'ять поєдналися, ніби хвилі Червоного моря після того , як пропустили Мойсея у щось містичне , невідоме і по-домашньому тепле.
Салюту не було , бо який салют у таких ситуаціях ,коли швидку треба викликати. Але одразу почав падати перший сніг , не так авторитетно , але перед ним стояла своя особиста задача.
ID:
271342
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.07.2011 14:37:56
© дата внесення змiн: 21.07.2011 14:37:56
автор: edel
Вкажіть причину вашої скарги
|
