Тепла літня ніч, з балкону десятого поверху, де він жив, зорі здаються ще ближчими, здається що до них рукою подати, удень сіре місто, тепер здавалося таким веселковим, таким радісним.
Ядучий дим від дешевих сигарет в"їдався в легені і змушував час від часу кашляти, тільки б не розбудити домашніх, бо одразу почнуться запитання, чому не спиш чого ти тут.
Ще один ковток пекучої горілки і орда смутних думок почала закрадатися в голову... Чому вона так зробила чому вона не зі мною тепер?? навіщо жити давай хлопче доведи що ти дійсно крутий хлопець доведи, не комусь а їй.... доведи що ти не тряпка і якщо сказав що не живеш без неї то так і зробиш... давай хлопче ти зможеш один крок і асфальт прийме твоє тіло.... уявляєш собі як вона плакатиме над туною як картатиме себе.... пожаліє що тоді пішла від тебе... отже давай один крок не бійся це не боляче ступай.....
Ковток горілки і крок уперед, секунда вільного падіння, сльози, жаль за зробленим кроком і асфальт....
Було і правда не боляче, лікарі констатували моментальну смерть.... але він так свого і не добився вона так і не стояла біля його труни... можливо через надто сильний біль утрати, або через почуття гордості і байдужості...
УХАЧ СТЕПАН
Сумна правда життя
