Я й досі зберігаю твої речі,
Про тебе пам’ять сліпо бережу.
Мій мозок потребує втечі!
Та я про це нікому не скажу.
Тебе любитиму до смерті,
Якщо від ненависті не згорю.
Ти хочеш побалакати відверто?
Вітаємо! Джек-пот! Тобі цю зустріч подарю.
Але, як думаєш, чи зможу
Сказать хоч фразу я криву?
Себе сама до прірви я підвожу,
Можливо хай, й без тебе проживу?
Я попрошу тебе на зовсім зникнуть
Й сама повірю в щирість даних слів.
Якщо бажатиму дурню якусь я крикнуть,
До крові язика вкушу, щоби не смів.
А ти подзвониш
І серце в мить заглохне.
Нема ніде в кімнаті схову!
А може… Батарея здохне?
Як зустріну тебе – заридаю,
Так, як ніколи в житті,
Руками своїми змотаю,
Задушу я в своїм почутті.
Я стану з тобою єдиним,
Хоч на мить, та для мене, як вік.
Уявлю тебе зовсім невинним –
Ти ще хлопець, а не чоловік.
Тебе сповню собою по вінця,
Я в тобі розтоплюся ущент,
Мою кров твоє гнатиме серце,
А наші душі склеїть «Момент».
Мої сльози з твого лиця,
І мій крик із твоїх грудей –
Якщо не лякає обставина ця,
То зустрінемось там, де немає людей…
