Хіба врятує щось мене тепер ,
Коли чуттєвості мої всі згасли
Луна,розбита в пустоті та голос,що помер,
Ще й досі стогне і реве,
А я сама в собі-у пасці власній
Байдуже-є лише одне,
Пізнати себе і життя не взмозі,
Його,неначе,не було,воно чуже
Загублено на межі чи на зламаній дорозі
Знайдуться випадково там сліди
Але навіщо взагалі вони потрібні?
Як народились,так й розтануть у воді
Приречення до недосяжності подібно
Давно примарилось,як спалахнула свічка,
Горіла пристрасним вогнем
Та сподіватися на вічність-то погана звичка
Сльозами капала-згасила полум*я з блідим лицем
Розплився віск- він потонув в риданнях ,
Не витримав напруги тиск
Терпіння зникло у чеканні,
То був несправжній блиск
Щось трапилось і вже запізно дуже,
Блукаю по пустелі-серцю не потрібна та вода
А ж раптом бачу небо у калюжі
Зріклась мене могутня висота
Який страшний недуг-спокійне забуття
Покинута в самотності у клітці золотій
В безсиллі пориватись,щоб схопить
Ковток натхнення,подиху і вороття
Пошити крила,щоб затримать повітря на миті одній..
