На світанку я вийду із хати,
коли цвітом завіє сади.
На подвір’ї оцім батько й мати
в споришах залишили сліди.
Батько і матуся –
найрідніші люди,
скільки нелегких було
пройдено доріг.
Та зі мною завжди,
гріє мої груди
грудочка з подвір’я,
ніби оберіг.
Вже відчинені навстіж ворота,
крізь літа, ніби рана в душі.
І навічно осіла скорбота,
хоч життя в світлу далеч спішить.
Йшов до вас я, тату,
завжди на пораду –
мріяв, як в дитинстві,
сходити на вас.
Зойкнув одиноко
ґанок біля хати,
і навіки вічні
вогник в ній загас.
Білим коливом зірка вечірня,
заростають стежки до воріт.
Ви, матусю, своїм серцем щирим
зігрівали мені цілий світ
Прилетів до хати
голуб воркувати,
покружляв над нею,
й полетів в світи.
Хмільно на подвір’ї
пахне рута-м’ята –
розіслалась пишно,
що не обійти
Зажурилися верби в долині,
ластівки залишили цей двір,
голоси ваші чую донині,
в яблунях шелестять до цих пір.
Батько і матуся –
найрідніші люди,
скільки нелегких було
пройдено доріг.
Та зі мною завжди
гріє мої груди
грудочка з подвір’я,
ніби оберіг
Идея написать к этому стиху музыку - правильная. Но, если в прежних Ваших опытах со скрипом электроника допускалась, то здесь - однозначно, только акустика и только народные инструменты.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Було діло - я колись грав в самодіяльному оркестрі народних інструментів. Мороки багато. Всім пока партії порозписуєш, потім розучування,потім репетиціїї. Довго вся ця бадяга триває. Інша справа комп - сам собі хазяїн. Що натикав - те й зіграло.
