Вона опадала, як листя – безвольно,
із жовтим до краю лицем.
Її еволюція, однодольну,
минула підступно тихцем.
У ній залишалось дітвацтво й дивацтва,
кораловий трунок для вен.
Вона, примітивна, могла дивуватись
всесутності хвилі FM.
Вона рятувала у серпні калюжі
від надто настирних зірок.
Коли випав сніг, вона занедужала
від зілля гіркого і вроків.
Її вакуолі, пластиди та ядра
ділились від болю на два.
Вона, найпростіша, вперше зрадила
себе, однодольність й дива.
