А дощ ллється сильніше, сильніше,
Дужі краплі об вікна гудуть,
Наче світу кінець уже ближче,
Й темні ангели скоро прийдуть…
Дощ змиває потоком великим
Усі тайни, весь пил із буття,
Ці потоки нестримні, як ріки,
Підіймають усі почуття…
Вітер гне зелень свіжу додолу,
Буйний має де силу подіть.
Дощ іде і сяга видноколу,
Шелестить за вікном і гримить…
Я так хочу в дощі цім сховатись,
Бігти босою в повінь його,
З вітром десь у степу поєднатись,
Захлинутись від сили його…
Проковтнути живлючі краплині,
Прорости в ньому паростком дня,
Щоб віддав мені всі свої сили,
Щоби вільна була і страшна!
Щоби грізно з дощем заблистіти,
Промайнути нестримним танком,
Хід думок своїх геть зупинити,
Одягтися в незримість його.
Хочу бути шаленою, злою,
Не ховати пристрасть свою.
Подружити кохання з пітьмою…
І кохатися в ній досхочу.
Дощ, навіщо ти мучиш уяву,
Нащо спокій мій змив і утік?
Як тепер просто бути – не знаю…
Дощ, ти знаєш, що ти чоловік?..
02.06.07
Полтава
