Непересічний з неба вдарив грім,
Через годину знову стало тихо.
А сіль отого полягає в тім,
Що гул страшний залишив комусь лихо.
Обм’якле тіло, змочене дощем,
Лежить ще безтурботно на долині.
А мати рідна вже відчула щем
Хто долю таку дав її дитині?
Не розібрати сльози на лиці,
Покрита маска голови землею.
Зіжмакана записка у руці,
Ще нещодавно виведена нею.
Радій життю допоки серце б’ється
І коли сумно, все одно радій,
Усе прекрасно, хоч так не здається.
Шануй, люби і через кривду дій.
