Здається може, я багато думаю про Вас,
(Сьогодні я звертаюсь так до тебе)
Відверто не було ще зустрічі в анфас,
Але я розбиваю вже її на схеми.
Я бачу Ваше місто у сяєві вогнів
Нічну стихію із шумом і мовчанням
І, дивно, пам’ятаю як місяць золотів
В гірській ріці до самого світання.
Чомусь в уяві, що є реальною сповна
Малюють сузір’я блискавичні зорі
Тоді, здається, вже давно цвіла весна
Жаріло літо і було найбільше волі.
Я знала Вас так добре, наче вже давно
Так само як і Ви знаходили гірські доріжки
Коли рука в руці… між нами щось жило́,
Коли летіли по шосе, й коли ходили пішки.
І бачила найкращі очі, таких немає на Землі
Вони єдині зачаровують, немов те зілля.
Такі лякливі, гарні, чимось дивні, і такі живі,
І загадкові, як липневе пізнє надвечір’я.
