- Холодно...
- Скоро зима, ти звикнеш...
- Кохана?
- *холоднішає*
- ммммм....як я колись любив цей холод...коли холодно всередині...коли всерівно, бо в мене є ти...коли немає смерті, а лиш вічний монолог з тобою...пальці льодяніють...ти обіймаєш мене...знаєш...я відчуваю так багато простору навколо себе...вільного пустого простору...я недавно звільнив собі трішки місця, але знаєш, я не можу його заповнити собою...
- Я, твій накрут,твоє індульгування.Ти сам створив собі фортеці, оборону яких ти змушений пробити. Ти сам вимуштрував солдатів, щоб ті кидались на тебе як дикі пси...
- Болить голова...морозить...я інколи думаю, що можу не їсти і буду всеодно жити...сьогодні я навіть не снідав толком...не хотілось їсти...болить голова...
- І ти сам пробуєш втекти від всього того, що ти натворив...в тебе були сили створити в собі щось більше, ніж ти сам. Ти вже не можеш перемогти свій самообман...ТИ ВЖЕ НІЧОГО НЕ МОЖЕШ САМ...тільки як говорити зі мною, коханий...
- Кохана...чому?
- Тому, що спостерігати як руйнуєш створене цікавіше ніж творити...Тому, що ти народився на власному попелищі руїнації...а тепер ти просто промок своїми соплями і почуттями...ти не можеш згоріти, що народитись новим...
- Мені страшно...страшно дивитись своїми очмима...світ вже не такий як був хоча б рік тому...я ненавижу все, що в мене є...да і чого нема теж ненавижу...я люблю ненавидіти...
- Смакує як свіжа кров? Як розбита мрія? Як зіпсоване життя? Як суіцид? Як я?
- Ти смакуєш темнотою...і ненавистю...я ненавижу тебе...і так би хотів зайнятись з тобою кохнанням...Це ти та рудоволоса стерва, яка водила мене за руку і показувала чого в мене ніколи не буде...боже як би я тебе видер...
- Коханий, в тебе часу до кінця тижня...знайти печать, але вбий себе до цього...ПЕРЕРОДИСЬ бо вже не буде коли...відпусти свої соплі...свої почуття...це вони тебе прибили до землі...це вони зробили з тебе ЛЮДИНУ...
- Знаєш, я сьогодні приступлю..
*******
- Я знову зайшов туди куди не потрібно...КОХАНА...нагадай як будувати її...як вбивши себе знищити весь світ?
*******
- Їм останню трапезу...прийдеться завтра зранку доїдати...солі нема...
- Візьми води і папиросу, коханий...іди очисти себе від людяності...звільни свою свідомість від себе...станцюй в середині..в серці...але темно і холодно...так щоб...
- Так, щоб смакувало тобою...і вирвалось серце в танці нерухомому...а між грудей і в ямці живе вона...та сама...американська...вперед, зривай завісу...
- Я вже не знаю з ким я говорю...
Доленько....Кохана самотносте...ти кругом...ти наше оточення і наше життя, ти слова написані, і подумані на написане...ти відсутність думок...і почуттів...моя...моя...МОЯ...МОЯ!!
- Я постараюсь кохана...вода цигарка і танець...
- Хай не спинять тебе, коханий...
Вода,цигарка,хололод,тиша і the end....
Пірнув в льодяне ліжко, чий рідкий холод огорнув мене...
- Почнемо...
- Почнемо!
Від середини грудей і майже до нижу живота грає вона...а вони заполонили кімнату і кишать порушуючи тишу, але не the end...
- Зірви ошейник...
Аж скорчило...
Звірі в мені, СПІВАЙТЕ.
Небо за полотком. Холодно...
Танець...ТАНЕЦЬ...
Прощавайте...це кінець
