У кожного
маленький храм в душі -
мов скеля, неприступний.
Потрапити до нього не спішіть -
він не для буднів.
Він не для всіх,
бо навіть і господар
нечасто двері храму відкрива,
нечасто в нього входить.
Та дарма!
Важливо, що він є,
важливо, що він буде,
ключем цілющим б'є
із кожним пільсом в груди.
Та недоступний людям,
пліткам та осуду -
лиш совісті одній.
Скарбів там розсипи -
на самім дні.
Корали ті - на глибині,
а сповідь найчистіша -
без брехні.
Бо що слова? -
Пустопорожній звук!
Там муки совісті
страшніш пекельних мук -
в отім чистилищі,
що в кожного в душі...
Пускати в храм
нікого не спішіть.
Він тільки ваш...
Коли б не було й де -
колись із вами в вічність перейде -
без бруду, без огидної брехні.
Хто в нього проситься,
скажіть їм твердо "ні!" -
і не впустіть!
Не дайте осквернить
ні помислом, ні словом
хоч на мить.
Бо згине святість,
і чиясь душа,
і храм, який її не полиша
Якщо впускать я в серце храму перестану,
Кому співатимуть мої хорали?..
Чи ж може там, у нім, любові збракне,
Що світло її - темінь не здолає?.. Треба подумать...
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
