Ніби нічого.. а насправді.. дволичність.. ми всі потребуємо світла, яке освітить те, що є реальним. Живемо поза межами себе, чинячи необдумані поступки та спираючись на хитке плече.. Інколи вони закінчуються безрезультатно, а інколи так болюче для нас.. Здається, що нічого не боїмось.. а при виді небезпеки ховаємося куди завгодно, так яскраво проявляючи інстинкт самозбереження.. І часто потрібно пожертвувати.. ми не бачимо цього.. І нічого не міняється.. ми йдемо, не знаючи куди, ховаючись від променів світла.. Істинного світла.. А ті хто бояться дня, бояться життя .. Я стою на порозі чогось нового.. такого несподіваного, теплого, чарівного.. Воно вже починає зігрівати своїми ніжними пелюстками.. Своїм ласкавим подихом.. Кличе нас, лагідно усміхаючись та говорячи саме ті слова, які так хочемо почути.. А ми стоїмо, відділені стіною з соціальних проблем ,і тільки мріємо, що десь-колись здобудемо щось таке, яке зробить нас щасливими.. Біжимо.. З геніального початку в нікуди.. Надії вмирають.. Першими.. А хтось час від часу кидає пройняту легким сарказмом підбадьорюючу фразу.. Здебільшого той, хто вже забіг найдальше.. І важко зрозуміти, що щастя там, де все почалось.. а ми тільки віддаляємося від нього, різними факторами ускладнюючи наше життя… переймаємося тим, що нас судять по зовнішньому вигляду.. Шукаємо комфорту.. І я шукаю, навіть розуміючи його беззмістовність.. Все так.. Ніяково.. Нічого не змінюється, хоча все стоїть на порозі змін.. А можливо, ті зміни такі тонкі, що наші загрубілі відчуття їх не можуть відчути.. о.. Знову біль.. він так часто переходить дорогу.. І зупиняється саме біля нас.. Хм, дивно, який же мусить бути той Біль, щоб його вистачало кожній людині.. і тій що жила колись, і тій, що буде жити.. Видно Біль – старезний дідуган, з палицею, обмотаною терновим гіллям.. Вічно квітучим терновим гіллям.. А ще мені здається, що він не злий.. Він просто якийсь особливий.. Ніби сильний, жорстокий, могутній, але насправді слабкий, жалісливий, крихкий, наче тістечко бізе.. І нікого не кривдить.. Просто йде біля багатьох людей.. А вони, роблячи невірний крок, торкаються його костура, який спричиняє до відчуття того, що ми називаємо болем. А ще десь на світі живе людина ,яка не відчувала болю.. Вона така висока, з широкими плечима та світлими голубими очима.. Інколи ті очі стають голубі, як небо, а інколи палають вогнем любові, як сонце.. Палають, запалюючи все, на що подивиться цей юнак.. Але дні таких короткі. Завжди щось стає на перешкоді ідеалу.. Проте будемо вірити, що є воістину ідеальний ідеал, який робить чарівно чистим все те до чого торкається.. Повернімося назад.. Ми знайдемо там загублене щастя.. Піднімемо його, протремо хустинкою.. І.. Воно засяє, кличучи за собою нас, та інших, тих, десь близько.. .Цінімо любов, яку нам дарують близькі.. Хтозна, можливо настане момент, коли вони зникнуть, і ми залишимося самотні.. Але ні, наш янгол охоронець завжди буде поруч… Подякуймо йому, за те, що він вберіг нас від всього лихого.. Він, напевне, найдобріший янгол.. Нічого неправильного.. Все чарівне.. Літає у неймовірному світі навколо нас..
28 квітня 2008 00:38
ID:
214310
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.10.2010 16:33:03
© дата внесення змiн: 04.10.2010 16:33:03
автор: Theodore
Вкажіть причину вашої скарги
|
