Привіт, не знаю чи згадаєш,
Це так давно було, роки..
Вони пройшли, я пам’ятаю
Твою усмішку доброти.
Три дні – веселі, щирі, добрі
Я пам’ятаю й до тепер,
Твої слова, хоч й безтурботні,
І ти у серці не помер.
Чому пишу й сама не знаю.
Мабуть, надія ще живе.
Як в тому місті я буваю,
Шукають очі лиш тебе.
Пишу, бо хочу я сказати,
Що як побачу я тебе,
Не буду плакати й прохати,
Щоб пригадав ім’я моє.
Я скажу, що сніги у серці
Не тануть навіть навесні,
Та приховаю, що любила,
Що снився кожний день мені.
Я не впаду тобі до ніг,
Бо горда серцем і душею.
Та знай, що ти мій оберіг,
Хоч зараз ти напевно з нею.
З тією, що так мрію нею бути.
Я б все на світі зараз віддала,
Щоб поруч бути, голос твій почути,
Та все вона, вона все забрала.
Цього вірша пишу тобі,
Хоч знаю – з мене посмієшся,
Бо й досі пусто у душі,
Надіюсь ти ще відгукнешся.
